Психологія музичного сприйняття і методи її розвитку

Музична психологія є міждисциплінарною наукою, що відноситься одночасно і до області музикознавства, і до області прикладної психології. Тому до розробок в сфері музичної психології можуть бути віднесені, зокрема й різні профільні дослідження в області музичної акустики, психоакустики, нейропсихології сприйняття, психофізіології слуху та руху, естетики, культурології і т. д.

Основними напрямами наукових досліджень в галузі музичної психології є такі:

- психологія музичних здібностей;

- психологія музичного слуху;

- психологія сприйняття музики;

- психологія музичної творчості;

- психологічні аспекти музичних явищ.

Вже давно музика використовується в терапевтичній практиці. Людина – глибоко музична істота, тому їй властиво потрапляти під потужний духовний і тілесний вплив музики.

Б. В. Асаф'єв1 говорив, що наша мова має інтонаційну природу. О. Д. Волчек2довела домінування тону в мові людей, що збігається з певною тональністю.

Відомо відповідність музичних ритмів і ритмів всередині кожного організму.

У стані хвилювання ми можемо що-небудь наспівувати або вистукувати пальцями повторюваний ритм. Можна сказати, що зараз люди живуть у світі музики, оскільки в XX столітті з'явилася апаратура, що дозволяє прослуховувати музику де завгодно і багато разів. У результаті цього, музику можна почути скрізь.

Музика – це не набір звуків. Вона містить сенс і переживається людиною.

Музичне переживання за самою суттю своєю – емоційне переживання.

Люди відчувають психологічний і фізіологічний вплив музики. Цю якість

вирішили використовувати у своїй роботі психологи. Але довгі роки музика

була лише допоміжним засобом при лікуванні. Тільки останнім часом з'явилися такі форми роботи, де музика і музикування виступають в якості не додаткового, а основного психокорекційного засобу лікування.

1 З. Фрейд – австрійський психолог, психіатр, невролог, засновник психоаналізу.

2 Редукція напруги – (з. лат. reductio – повернення назад) встановлення попереднього стану, від складної напруженості до спокою. Сублімація енергії – захисний механізм психіки, який представляє собою зняття внутрішньої напруженості з допомогою пере направлення енергії на досягнення соціальних цілей, зокрема у творчості.

3 К. Прибрам – американський лікар, психолог, нейрофізіолог.

 

 

Арнольд Шенберг1 у роботі « Творче слухання» писав: «Для одержання художнього враження необхідно творчий вплив власної фантазії. Тільки тепло, яке ми самі в стані віддати, створює твір мистецтва, і нарешті, майже кожне художнє враження – це створення фантазії слухача, щоправда, викликане твором мистецтва, але тільки тоді, коли відправник має у своєму розпорядженні апарат, настроєний однаково з одержувачем». Щоб перетворити художнє враження в судження про художнє, потрібно вчитися пояснювати свої власні несвідомі почуття, потрібно знати свої власні схильності й можливості реагувати на враження. Щоб висловити хоча б одне цінне судження, потрібно вміти порівнювати художні враження між собою; виходячи з їхньої природи й своєрідності, потрібно знайти точку зору, завдяки якій можна наблизитись до суті твору. Чим же, з погляду психології, обумовлені феномени музики та емоції?

Основне значення мають два теоретичних принципи: принцип конгруентності і принцип контрасту. Принцип конгруентності говорить про те, що підлеглі емоційні параметри яскравіші, ніж чіткі виражені певні параметри музики або музичного сприйняття, і навпаки. Відповідальні тут, насамперед, фізіологічні й когнітивні3 механізми. Як приклад, охоче протиставляють «стимулюючу» і «заспокійливу» музику. А принцип контрасту говорить про те, що підлеглі емоційні параметри, метри менш виражені, ніж чітко виражений певний параметр музики або музичного сприйняття, або навпаки. За це відповідають додаткові мотиваційні механізми. Емпіричні дослідження показали, що в стані внутрішньої задоволеності переважно проявляються ефекти конгруентності, у той час як при незадоволенні проявляються ефекти контрасту.

Музика здатна збагатити наш досвід, занурюючи в ті чи інші інші настрої, нюанси ж їх для різних людей різні. Музика пояснює себе сама: вона говорить під час слухання те, що може сказати. І кожен знайти в цьому своє, підходяще тільки йому пояснення. Байдужість до музики не вимагає коментарів. Потрібно бути здатним почути звернену до тебе мелодію. Антон Рубінштейн займав із цього приводу радикальну позицію, коли писав: «Інструментальна музика – найближчий друг людини, навіть ще більший, ніж батьки, брати і сестри, друзі і т. д. От чому навчання гри на фортепіано благодіяння для людини й навіть можна було б примусово… включити його взагальноосвітню програму». Але й щоденний спів, можливо, більш важливий для освіти, ніж безперервне «вдовбування» в студентів великої кількості навчального матеріалу.

Вибірковість «свого» музичного репертуару здатна багато чого сказати про людину. Коли ми вибираємо якийсь твір і вставляємо диск впрогравач, уже в самому виборі можна розпізнати той стан душі, що його визначив.

Вибір музичного твору може залежати від різних причин:

1) від тимчасового настрою – я ідентифікуюся в ситуативній настроєності з мелодією (резонансна функція) ;

2) даний момент мене супроводжує, допомагає мені жити (комплементарна функція).

Так ми часом із задоволенням поринаємо в стан глибокого смутку, охоплені тихою музикою, що виражає сум, біль, страждання. Але важливо викликати в собі тугу за гармонії, поширити цю гармонію в душі й дати їй там залишитися. Якщо при слуханні музики ми дійсно концентруємося на тім, щоб насолодитися