Реформування економічного контролю в Україні (теорія і практика)

Головні науково-теоретичні і практичні результати дисертації полягають у наступному:

Показано, що перехід до ринкової економіки супроводжується поступовим впровадженням в усі сфери діяльності елементів регулювання, спрямованих на ефективне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, що і обумовлює необхідність застосування економічного контролю.

Доведено, що предмет економічного контролю необхідно пов’язати зі стадіями розширеного відтворення виробництва. Об’єктом контролю є фізичні і юридичні особи, суб’єктами контролю – державні, відомчі, внутрішньогосподарські органи, що контролюють діяльність підприємств. Метод економічного контролю являє собою систему прийомів і способів комплексного взаємозалежного дослідження операцій і процесів діяльності підприємства з погляду законності, вірогідності, економічної ефективності, господарської доцільності та документальної обґрунтованості. Визначено, що у процесі контролю суб’єктів господарювання функції контролю виконуються працівниками підприємства, а більшість з них, особливо в умовах застосування комп’ютерної техніки, – машинами.

Запропонована класифікація економічного контрою за різноманітними ознаками відображає внутрішній зв’язок і спосіб його організації, взаємодію елементів, процесів, явищ як між собою, так і з зовнішнім середовищем. Відповідно це дає можливість розподілити його за: видами – на зовнішній (державний, незалежний) і внутрішній (відомчий, внутрішньогосподарський), часом здійснення (попередній, поточний, наступний), формами проведення (ревізія, тематична перевірка, рахункова перевірка, рахунково-аналітична, аудиторська перевірка), джерелами інформації (документальний і фактичний). При проведенні будь-якої форми економічного контролю результати його повинні оформлятися: ревізії – актом, тематичної перевірки – довідкою (доповідною запискою), камеральної та рахунково-аналітичної перевірки – актом, аудиторської перевірки – аудиторським висновком.

У процесі дослідження доведено, що під час проведення будь-якої форми економічного контролю для оцінки достовірності звітності необхідно застосовувати принцип “матеріальності” помилок: розраховувати максимально допустиму суму помилки, розподілити її в межах контрольованого об’єкта, визначити фактичну суму помилки і узагальнити її по всім об’єктам, порівняти максимально допустиму суму помилки з фактично встановленою і визначити ступінь матеріальності. Помилки поділити на матеріальні (суттєві) і нематеріальні (несуттєві).

Обґрунтовано, що основним оціночним показником під час проведення контролю є істотність інформації. При цьому завжди є ризик визначити достовірною звітність і з істотними, і з незначними викривленнями. Величина цих ризиків залежить від рівня істотності, для чого потрібно на законодавчому рівні визначити поріг істотності, відповідно до якого перевіряючий не повинен нести відповідальність за невиявлені помилки в установлених межах загального контрольного ризику (визначається як алгебраїчна сума внутрішнього, контрольного ризику і ризику невиявлення).

Реформування державного фінансового контролю, здійснювати наступним чином:

3. 1. Визначити в запропонованому законі “Про фінансовий контроль в Україні” статус найвищого органу державного фінансового контролю, (місце, структуру, права, обов’язки органу та його працівників) і покласти його на Рахункову палату.

3. 2. З метою усунення дублювання, а також упровадження цілеспрямованості, розширення і поглиблення контрольних функцій запропоновано на базі ГоловКРУ створити міністерство державного фінансового контролю.

3. 3. Покласти функції контролю за доходною частиною бюджетів України: на державних підприємствах – на структурний контрольно-ревізійний підрозділ; на інших підприємствах – на приватні аудиторські фірми.

Реформування податкового контролю здійснювати за наступними напрямами:

4. 1. Контроль за додержанням податкового законодавства здійснювати на підприємствах після перевірки їхньої фінансово-господарської діяльності державною контрольно-ревізійною службою і відображення такої перевірки в акті, а також розширяючи спільне проведення ревізій.

4. 2. Для координації роботи по реєстрації платників податків, усунення порушень і зловживань, пов’язаних з масовим утворенням і використанням фіктивних фірм, внести зміни в чинне законодавство в частині надання дозволу на запровадження ліцензування діяльності з реєстрації юридичних осіб.

4. 3. Розширити сферу застосування ідентифікаційного номера платника податку шляхом узаконення присвоєння його і усім народженим дітям. Ідеальним підходом було б, коли ідентифікаційний номер відповідав би номеру свідоцтва про народження, і щоб за цим номером ідентифікувалася особа за всіма її документами.

4. 4. Для скорочення витрат часу податківців на справлення податків необхідно: встановити єдиний строк здачі всієї податкової звітності до податкового органу; запровадити єдину податкову декларацію з податку на прибуток для юридичних осіб і здачу її в електронній формі; перейти від суцільних до вибіркових камеральних перевірок; сукупний дохід фізичних осіб розраховувати податковими інспекціями на підставі отриманих даних про доходи; перейти на застосування для платників податків єдиних особових рахунків; узаконити тривалість процедур стягнення мінімальної суми податкової заборгованості.

Реформування державної контрольно-ревізійної роботи здійснювати по наступним напрямам:

5. 1. Внести зміни до Закону “Про державну контрольно-ревізійну службу” в частині надання права проводити ревізії і перевірки суб’єктів підприємницької діяльності, які отримують бюджетні кошти; забезпечити для ревізорів правовий та соціальний захист; надати право застосовувати фінансові санкції до порушників за нецільове використання бюджетних коштів; внести зміни до Кримінального кодексу України про те, що працівники контрольно-ревізійних органів, які проводили ревізію або перевірку за завданням правоохоронних органів, не можуть викликатися до суду або залучатися до судового процесу як свідки.

5. 2. Встановити в законодавчому порядку як критерій оцінки ефективності роботи наступні показники: рівень попередження порушень фінансової дисципліни та окупність здійснених витрат на утримання служби.

Реформування внутрішнього контролю проводити по наступним напрямкам:

6. 1. Створити відповідні контрольно-ревізійні служби та укомплектувати їх фахівцями необхідної кваліфікації відповідно до потреб (із розрахунку, щоб кожне підприємство перевірялося один раз у три роки) ;

6.