Реформування економічного контролю в Україні (теорія і практика)

6. 3. Забезпечити систематичне проведення комплексних ревізій та підвищити їх рівень:

6. 3. 1. методичним забезпеченням – в методичних рекомендаціях до підготовки типової програми комплексної ревізії окреслювати лише основні напрями контрольно-ревізійної роботи на об’єкті, а під час її проведення вносити відповідні коригування; акт (довідка) за результатами ревізій (перевірок) повинен відображати більш суттєві фінансово-господарські порушення і не носити описового характеру;

6. 3. 2. організаційним забезпеченням – передбачити у “Порядку про внутрішній фінансовий контроль” порядок вилучення Прокуратурою у підприємства документів незалежно від того, за чиїм дорученням проводиться ревізія чи перевірка; зняти чинну на сьогодні жорстку регламентацію граничного терміну ревізії – 30 днів, якого не вистачає для завершення роботи; строки проведення ревізії і склад ревізійної групи визначати диференційовано з урахуванням обсягу запланованих робіт і у разі необхідності – мати можливість вносити відповідні коригування.

6. 4. З метою об’єктивного відображення результатів внутрішнього контролю удосконалити статистичну звітність; для цього присвоїти кожному міністерству (комітету, відомству) код, за яким щокварталу (щороку) враховувати обсяг виконаної роботи; відображати окремо кількість ревізій і перевірок, проведених на підприємствах, які перебувають на самостійному балансі та з часткою державного і комунального майна; чисельність ревізорів (з урахуванням освіти) за штатом і фактично в центральному апараті і підпорядкованих йому підприємствах.

6. 5. Передати функції зовнішнього контролю щодо проведення ревізій у системі внутрішнього контролю ревізійному департаменту у складі міністерства державного фінансового контролю та змінити внутрішню організаційну структуру контрольно-ревізійної служби і передбачити її в складі відділи: ревізій та перевірок; економічного аналізу; профілактики економічних правопорушень. Водночас надати додаткові повноваження контрольно-ревізійній службі щодо підприємств різних форм власності в межах завдань за програмами ревізій (перевірок) підвідомчих підприємств. При цьому підвищити відповідальність керівників галузевих управлінь за стан справ на підпорядкованих їм підприємствах щодо економічних правопорушень і злочинів, виявлених державними контролюючими органами (ГоловКРУ, Державною податковою адміністрацією, Генеральною Прокуратурою) і оцінювати їхню роботу не тільки за обсягами виробництва, якістю продукції, а й за збитками, спричиненими економічними правопорушеннями.

Ефективним напрямом удосконалення є попередній і поточний внутрішньогосподарський контроль, який спрямований на попередження відхилень від заданих критеріїв усіма службами підприємства.

В Україні в практичній роботі застосовуються описувані моделі, в країнах з розвиненою економікою – роз’яснювальні, прогностичні та прийняття рішень. Отже наукового обґрунтування і розв’язання потребують: використання інформації про витрати виробництва, створення механізму нейтралізації впливу інфляційних процесів та застосування облікових цін; подолання несистемності оперативного контролю витрат виробництва; підвищення достовірності та зниження собівартості випущеної і реалізованої продукції.

Для повного розкриття об’єктів внутрішньогосподарського контролю в практичній роботі доцільно використовувати функціональні або організаційні моделі, які об’єднують увесь комплекс логічних прийомів вивчення операцій (блок способів виявлення розкрадань, блок інформаційного змісту розкрадань, блок пошукових програм).

На підставі аналітичної деталізації та групування витрат необхідно виділити наступні об’єкти контролю: місця виникнення витрат; центри витрат; суб’єкти контролю – центри відповідальності.

Контроль витрат за місцями їх формування доцільно здійснювати одним із двох способів: шляхом застосування принципу подвійного запису на взаємопов’язаних рахунках або на підставі використання спеціальних регістрів.

В умовах переходу до ринкових відносин роль і значення ревізії не принижуються, а зростають завдяки відображенню за її наслідками достовірної інформації про дійсний стан справ суб’єктів господарювання.

З метою подальшого розвитку теорії економічного контролю та удосконалення його практичних аспектів, доцільно класифікувати ревізії за наступними ознаками: відомча належність і призначення; організаційні ознаки і час здійснення; повнота охоплення перевіркою; обсяги операцій і процесів, що перевіряються; зміст і призначення.

Удосконалити методику проведення комплексних ревізій доцільно здійснювати на підставі моделювання, що дає змогу виділити основні інформаційні, технологічні та інші зв’язки всередині та поза підприємством, розробити оптимальну організацію контрольно-ревізійної роботи з урахуванням мінімізації витрат, підвищення їх якості та оперативності.

Застосування комп’ютерної техніки під час проведення ревізії дозволяє виконувати логічні операції, здійснювати програмований контроль змісту господарських операцій із визначенням відхилень. Створення інформаційної безпеки і забезпечення захисту інформації в комп’ютерній мережі надасть можливість реалізувати законодавчі, адміністративні, організаційні та програмно-технічні заходи.

 

 

Монографія

Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. – К. : Ельга, Ніка – Центр, 2002. – 360 с. (22, 5 друк. арк.).

Статті в наукових фахових виданнях:

Калюга Є. В. Контроль за правильністю відображення операцій з оперативного лізингу (оренди) в бухгалтерському та податковому обліку // Вісник податкової служби України. – 2000. – № 20. – С. 40-42 (0, 4 друк. арк.).

Калюга Є. В. Контроль за правильністю відображення операцій з фінансового лізингу (оренди) в бухгалтерському та податковому обліку // Вісник податкової служби України. – 2000. – № 22. – С. 31-33 (0, 4 друк. арк.).

Калюга Є. В. Бухгалтерський та податковий контроль експортно-імпортних операцій // Вісник податкової служби України. – 2000. – № 23. – С. 19-23 (0, 6 друк. арк.).

Калюга Є. В. Контроль за правильністю відображення в бухгалтерському