Реформування економічного контролю в Україні (теорія і практика)

Прийнятий у 1993 році Закон “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” на сьогодні не відповідає вимогам ринкових перетворень, має ряд недоліків. В дисертаційній роботі внесені пропозиції, спрямовані на:

проведення органами контрольно-ревізійної служби ревізій та перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, які отримують бюджетні кошти;

правовий, соціальний захист та забезпечення особистої безпеки ревізорів;

відповідні важелі впливу для забезпечення відшкодування завданих збитків та застосування фінансових санкцій до порушників за нецільове використання державних коштів.

Для підвищення ефективності роботи контрольно-ревізійних органів України необхідно внести уточнення до Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, а також Кримінального кодексу України про те, що працівники контрольно-ревізійних органів, які проводили ревізію або перевірку за завданням правоохоронних органів чи брали участь у збиранні доказів, не можуть викликатися до суду або залучатися до судового процесу як свідки. За матеріалами ревізій, перевірок ревізори можуть надавати пояснення усно або в письмовій формі лише під час досудового вивчення справи.

Державну контрольно-ревізійну службу України часто вважають відомчою, але вона по суті виконує загальнодержавні функції за дорученнями Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради України та правоохоронних органів. Практично це єдиний орган в Україні, що має досвід організації та проведення ревізій фінансово-господарської діяльності підприємств.

Для посилення функцій контрольно-ревізійного департаменту потрібно надати право йому здійснювати державний фінансовий контроль в органах державної влади та місцевого самоврядування, громадських організаціях незалежно від форми власності, відомчої належності, підпорядкованості та місця використання коштів, матеріальних цінностей, фінансових інвестицій, достовірності бухгалтерського обліку і звітності. При цьому для цих органів необхідно вирішити в законодавчому порядку, що контрольно-ревізійний департамент міністерства державного фінансового контролю і його органи на місцях можуть проводити зустрічні перевірки господарських і фінансових операцій з метою з’ясування повноти і достовірності відображення їх в бухгалтерському обліку і звітності.

В оцінці ефективності контрольно-ревізійної служби, окрім існуючих показників (фактична окупність, перевірено підприємств, установ і організацій всього, у т. ч. на одного спеціаліста; питома вага перевірених підприємств, установ і організацій, де виявлені фінансові порушення, до загальної кількості тощо) необхідно передбачити ще один – рівень попередження порушень фінансової дисципліни і розрахувати на підставі такої формули:

  (1),

де, Rf – рівень попередження порушень фінансової дисципліни;

Уп – вартість усунутих порушень фінансової дисципліни;

Зп – загальна вартість порушень фінансової дисципліни.

Про незадовільний стан внутрішнього контролю в окремих міністерствах, відомствах зазначалося в трьох постановах Кабінету Міністрів України (“Про стан дотримання органами державної виконавчої влади вимог щодо забезпечення збереження державного і колективного майна” № 987 від 07. 12. 95 р; “Про заходи щодо поліпшення контрольно-ревізійної роботи в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади” № 1053 від 10. 07. 98 р. ; “Про здійснення міністерствами, іншими органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю” № 685 від 22. 05. 2002 р.).

Проведений аналіз свідчить, що в діючій системі центральних органів виконавчої влади є 16 міністерств, 25 державних комітетів і 13 інших центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, тобто усього 54 одиниці. Внутрішній контроль діє у 14 міністерствах, 19 державних комітетах та у 8 інших центральних органах виконавчої влади, тобто 24 відсотки зазначених органів і на сьогодні залишається поза межами внутрішнього контролю. Станом на 01. 07. 2002р. штатна чисельність працівників внутрішнього контролю склала 1967 осіб, фактично працює – 1763 особи, тобто понад 10 відсотків посад не укомплектовано.

Результати ефективності використання внутрішнього контролю свідчать про те, що загалом в органах виконавчої влади один ревізор протягом року перевіряє в середньому 8 – 9 підприємств. Щодо проведення комплексних ревізій, то такі результати можна вважати задовільними. Детально проведений аналіз свідчить про те, що за 2001 рік, наприклад, в органах виконавчої влади чисельність спеціалістів, які займаються контрольно-ревізійною роботою коливається від одного (Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму; Антимонопольний комітет; Академія педагогічних наук) до 285 чоловік (Міністерство оборони). Аналіз результатів внутрішнього контролю в окремих органах виконавчої влади свідчить про те, що: із тридцяти двох міністерств у більш як половині (17, тобто 53 відсотки) один ревізор перевіряє протягом року до 7 підприємств (майже сімдесят відсотків, ніж мало б бути за розрахунками). На окремих із них у різні періоди показник цей ще нижчий, що свідчить про неефективне використання ревізорського потенціалу. Загалом в Україні щороку служби внутрішнього контролю перевіряють 20 відсотків підприємств, один раз у два роки – 26 відсотків та один раз у три роки – 15 відсотків, тобто лише 60 відсотків підприємств перевіряється один раз у три роки.

На сьогодні більшість головних розпорядників бюджетних коштів не має власних контрольно-ревізійних служб. У 2001 р. за штатним розкладом, наприклад, у Міністерстві освіти і науки