Реформування економічного контролю в Україні (теорія і практика)

Під час оцінки достовірності звітності необхідно застосовувати принцип “матеріальності” помилок. Для визначення матеріальності доцільно розраховувати максимально допустиму суму помилки, розподілити її в межах об’єкта, що тестується, визначити фактичну суму помилки і її узагальнити по всіх об’єктах, порівняти максимально допустиму суму помилки з фактично встановленою і визначити ступінь матеріальності. Помилку або пропуск у звітності слід вважати матеріальною, якщо через її наявність користувачі звітності будуть дезорієнтовані під час прийняття рішень (зазнають втрат), а податковий орган недоотримає значну суму надходжень до бюджету.

Основним оціночним показником у процесі здійснення контролю є істотність інформації. Якщо простежується викривлення звітності і загалом, і за окремими статтями в межах, заданих рівнем істотності, звітність вважають достовірною (перевіряють тільки ті статті й операції, де ймовірність неістотності та достовірності дуже низька). При цьому завжди є ризик визнати достовірною звітність і з істотними, і з незначними викривленнями. В практичній роботі настав час змінити підходи до оцінювання результатів здійснення контролю, особливо результатів комплексної ревізії. Для цього потрібно на законодавчому рівні визначити поріг істотності, відповідно до якого перевіряючий не повинен нести відповідальність за невиявлені помилки в установлених межах загального контрольного ризику. Загальний контрольний ризик визначається як алгеброїчна сума внутрішнього, контрольного ризику, ризику невиявлення.

Внутрішній ризик визначається суб’єктивно перевіряючим як імовірність появи істотних викривлень у бухгалтерському обліку, однотипній групі господарських операцій, звітності підприємства до того, як такі викривлення буде виявлено в системі внутрішнього контролю. Контрольний ризик – це суб’єктивно визначена перевіряючим імовірність того, що діючі на підприємстві засоби системи бухгалтерського обліку й системи внутрішнього контролю своєчасно не виявлятимуть і не виправлятимуть як усіх порушень, так і окремих з них, і сприятимуть уникненню таких порушень. Ризик невиявлення визначається як імовірність того, що застосовувані під час проведення контролю методи унеможливлюють виявлення реальних порушень. На ступінь цього ризику впливає такий фактор, як повторність проведення контролю. У разі, коли перевіряючий контролює підприємство не вперше, він вже знає його організаційні й технологічні особливості та “вузькі” місця діяльності. Під час перевірки цього підприємства вперше, ризик невиявлення помилки збільшується, а величина його поділяється на аналітичний ризик і статистичний ризик.

У кожній конкретній ситуації доцільно встановлювати початкове значення обсягу вибірки, виходячи з досвіду, професійних знань та навичок перевіряючого. Щоб уникнути зайвої роботи, обсяг вибірки можна зменшувати, після чого за відомими й нескладними алгоритмами визначати довірчий інтервал і, якщо він виявиться завеликим, зменшити його. Застосування викладених прийомів контролю дасть можливість звільнити перевіряючих від великого обсягу технічної роботи, підвищить якість обсягів контрольно-ревізійної роботи.

Користування комп’ютерною технікою принципово змінює не лише системи збору і обробки даних, а й порядок виконання контрольних процедур. При цьому можна застосовувати програмно-логічний і структурний метод контролю. Програмно-логічний контроль потребує, щоб у процесі обробки даних передбачалися додаткові операції, які мають математичний або логічний взаємозв’язок з алгоритмом обробки даних, що дає можливість встановити з певною ймовірністю наявність або відсутність помилок, порушень чи відхилень. Структурний контроль проводиться як зв’язок між господарськими, фінансовими операціями та процесами, які здійснюються на підприємствах. Це вимагає інтеграції різних видів економічного контролю і особливо на тих об’єктах, де є дублювання функцій.

Комп’ютерна техніка не внесла революційних перетворень при здійсненні контролю; її позитивною рисою є те, що вона значною мірою полегшила технічні процеси від моменту оформлення операцій первинними документами до прийняття остаточного рішення. Для використання сучасної техніки в контрольно-ревізійній роботі потрібні відповідні фахівці у сфері аналізу й контролю обліково-аналітичної інформації. Це означає, що не варто перебільшувати можливості технічних засобів і недооцінювати важливу роль керівників і фахівців, які здійснюють контроль. Інтелектуальні функції вивчення економічного контролю й прийняття рішень не можна перекладати на машину, їх слід залишити за людиною. В умовах застосування комп’ютерної техніки змінюються лише форми контролю і способи його прояву.

У розділі 3 “Організаційно-методологічні аспекти реформування державно-го фінансового контролю” відзначено, що у чинних законах чітко не визначено місце й роль кожного суб’єкта державного контролю; немає чіткого розмежування сфер діяльності; має місце нераціональний розподіл обов’язків між суб’єктами контролю; зусилля органів державної влади, наділених окремими функціями контролю, не узгоджуються; зв’язки між органами контролю нераціональні; єдина інформаційна база відсутня, що не дає змоги цілком оволодіти ситуацією та правильно зорієнтуватися як у контролюючому середовищі, так і в середовищі, де виявляються порушення в сфері економіки.

У законі “Про фінансовий контроль в Україні” має бути відображено статус найвищого органу державного фінансового контролю, його місце, структура, компетенція, функції, права та обов’язки органу і його працівників, визначено орган державного фінансового контролю, призначений для проведення ревізій і перевірок за дорученням Президента і Уряду для реалізації в Україні єдиної фінансової, кредитної і грошової політики, а також за дорученнями правоохоронних органів. Функції найвищого органу державного фінансового контролю доцільно було б надати Рахунковій палаті України.

Саме для усунення дублювання, впровадження цілеспрямованості, розширення і поглиблення контрольних функцій та зменшення кількості процедур і, запропоновано на базі ГоловКРУ створити міністерство державного фінансового контролю.

Детальний аналіз законодавчих і нормативних документів Рахункової палати і