Роль чаю в харчуванні людини. класифікація, склад та властивості чаю

 

 

Батьківщина чаю – Китай. Китайці не тільки подарували світу назву чаю і навчили людство споживати чай як напій, але і відкрили саму чайну рослину – чайний кущ, уперше згадавши про нього майже 4700 років тому.

По одностайній думці більшості видних закордонних учених батьківщиною чайної рослини варто вважати Південно – Західний Китай

(Юньнянь) і райони, що примикають до нього: Верхньої Бірми і Північного Індокитаю. Саме отут виявлені найбільш древні форми чайного куща і саме звідси виходять дві галузі географічного поширення чайної рослини в межах Азії – на північ до 29° п. ш. і південь до 11° п. ш.

Дійсно в провінції Юньнянь, де весна буває чотири рази на рік, є ідеальні умови для росту і розвитку чайної рослини (пекуче, вологе, повітря нагодоване випаровуваннями, воно тепле і м'яке).

Першу письмову згадку про чай відносять до VI ст. до н. е. : напій «тха» подавали на похоронних церемоніях. Значно пізніше, в 222 р. чай згадувався в листуванні китайських аристократів як альтернатива вину.

Накопичений до IV-V ст. досвід показав, що кращий чай виходить з наймолодшого листя, і з того часу до різноманітних назв напою додалося ще одне – «ча», що означає «молодий листок».

Чай швидко завойовував Китай – впродовж наступних сторіч звичай вживання чаю розповсюдився на північ і на південь країни, а до часу приходу до влади династії Тан (618-907 рр) культ чаювання зайняв місце в одному ряду з каліграфією, малюванням, грою на флейті і бойовими мистецтвами. Особливою пошаною чай користувався у буддійських ченців, що цілодобово сиділи, не змикаючи око, за молитвами. Вони одними з перших по гідності оцінили дивовижну здатність чаю підтримувати бадьорість під час тривалої медитації. За переказами, в роки правління династії Тан (VII-IХ ст. н. е.) з східної столиці, Ло-яна, прибув 130-річний чернець. Імператор Сюань-цзун, побачивши бадьорість ченця, запитав: «Що за чудодійні ліки дозволяє вам так активно насолоджуватися життям?» Чернець, сміючись, відповідав: «Я з бідної сім'ї і зроду не пив ліків. Просто я дуже люблю чай». Сюань-цзун привласнив йому тоді ім'я Ча-у-ши-цзінь, що означає «50 цзіней чаю», і поселив в Монастирі Довголіття. Саме в цю епоху, в VIII великий любитель чаю Лу Ю написав першу книгу про чай і його властивості, яка згодом стала відома під назвою «Ча Цзин» або «Чайний канон». Самого автора потім називали не інакше як «Бог чаю». Створена Лу Ю книга стала справжньою чайною енциклопедією свого часу: тут були зібрані воєдино перші зведення о чаї, як вирощувати готувати чай, який посуд використовувати для церемонії, наприклад, післяобіднього чаювання, з вказівкою всіх предметів, необхідних для цього процесу.

До кінця правління династії Мін чай, нарешті, потрапив до Європи, але широкого поширення в світових масштабах він набув пізніше, при царюванні династії Цин (1644-1911 рр).

Протягом подальших століть Китай для себе по черзі відкривали португальці, голландці і англійці. Китайські чудасії, що прибувають до Лісабона, тут же підхоплювали купці і розвозили їх по всій Європі. Незабаром в числі цих товарів з'явився і чай. Історики називають точну дату: 1610 р. У Європі вже начулися від моряків і торговців про чай як про винятковий напій, але ніхто до кінця не знав, як його готувати і як пити. Та що там говорити, європейці не знали навіть як виглядає чай. Разом з тим, заповзятливі голландці не задовольнялися посередництвом португальців і організували голландський-індійську компанію, для розміщення опорних підрозділів на Яві і в Японії, що полегшують торгівлю зі Сходом. Спочатку чай продавався в аптеках, іноді навіть по рецепту, що повністю відповідало початковим описам його властивостей. Потім хтось спробував додати в нього цукор і імбир, – також вельми екзотичні на ті часи продукти, – і поступово у чаю починає з'являтися новий, «європейський» смак.

Незабаром чай, як дуже модний, але, разом з тим, достатньо дорогий напій, з'являється в кращих будинках Гааги і Амстердама, проте вже до кінця XVII в. проникає за межі Нідерландів. Його п'ють у всій Європі, чай продається в звичайних торгових лавках, для кожного: багатого і бідного, здорового і хворого. Втім, спочатку чай прийняли не всі, і коли мода на чудасію проходила, люди поверталися до звичних, традиційних для себе напоїв. Франція, що у всі часи диктувала моду, спочатку не змогла гідно оцінити чай. Більшість жителів там віддавали перевагу вину і напою з прожарених зерен. І проте, частина французької аристократії, як сказали б зараз, «підсіла на чай», а завдяки французьким кондитерам, що зуміли виготовити спеціально для цього напою особливі тістечка і рогалики, навіть з'явилося визначення «чай по-французьки». Кава в ту епоху вже була відома як напій, здатний негативно впливати на здоров'ї людини, що, до речі, додавало йому якусь пікантність. Сподіваюся спочатку також приписували шкідливі властивості. Вже в ті дні людей дуже цікавив питання, що шкідливіше: чай або кава? Тут доречно пригадати одну цікаву історію тих років. Один з Людовікові вирішив нарешті з'ясувати: чай або кава шкідливіше для здоров'я?