Розвиток української лірики 20-30-х рр. ХХ ст. на Закарпатті (проблематика та жанрово-стильові пошуки)

Поетична модель світу митця представлена гірським топосом, порами року, серед яких нестримним вибухом почуттів, яскравою колористикою виділяється осінь. Картини літа, осені, зими, весни – це імпресіоністичні настроєві замальовки з психологічним підтекстом (“Літо”, “Осінь”, “Зима”, “Стрітення”, “Весна”, “Весілля весни”). У ліриці Ю. Боршоша-Кум’ятського домінуючим є настрій очікування весни, що символізує радісні зміни, оновлення природи і суспільства. Сповідуючи засади імпресіонізму, митець прагнув до розширення палітри тропів, що виявляють багатство відтінків, тонів. Особливо щедра у поета кольорова гама на позначення червоної барви: “Червоні плями, мов кусні бронзи, на гуцульських узгір’ях; “пурпурове листя”; “осіння іржа”; “вечір паленіє”; “яра кров”; “бронзовий жар”; “золотий пожар”; “злотозілля зацвіло в крові”. Іноді в його поезіях, подібно як у картинах художників-імпресіоністів, один колір накладається на інший: “Червоно, мов малина спіє Липневий синій вечір”; “Проткане сріблом в блакитнім морі пливе бабине літо”; “Горить блакить промінними вогнями в свіжих барвах яскраво розкішних”. Для імпресіоністичного письма Ю. Боршоша-Кум’ятського характерна не тільки живописність, але й музичність вірша, що досягається як на образному, так і на звуковому рівні: “Громом дзвонить дзвінкий дзвін дібров”; “Спадає листя бронзовим жаром, Співає осінь сім пісень”; “У синє срібло сповили хмари Осінній перший співний день».

Характерною прикметою стилю поета є те, що елементи імпресіоністичної поетики є органічними складниками віршів національно-патріотичної проблематики (“Пожерли хмари голубінь неба”, “Крешім вогнями”, “На небі дим... ”). У громадянській ліриці малюнки картин природи суттєво змінюються. Спостерігається звуження використання ясних сонячних барв, акцентація на сіро-чорних відтінках та контрастних червоно-чорних кольорах.

Особливістю віршів Ю. Боршоша-Кум’ятського є використання вишуканої символіки кольорів, гри світлотіні, синестезійних епітетів. Поетична мова митця збагачується за рахунок метафор, асоціативних образів, звукових ефектів. У кольоровій палітрі Ю. Боршоша-Кум’ятського переважає червона та жовта барви, які гармонійно співвідносяться з “цвітінням” осені – улюбленої пори поета – і виявляють особистісне сприйняття світу.

Другий розділ “Символізм на закарпатоукраїнському ґрунті” складається з двох підрозділів, у яких досліджується лірика Зореслава та Ф. Потушняка. Оновлення літературно-мистецької сфери стимулювало посилення інтересу до всіх видів мистецтва, збагачення української поезії за рахунок тісної взаємодії з ними, відбивало прагнення до “синтезу” мистецтв. Особлива роль в естетиці символізму відводилася сугестивним можливостям слова, пов’язаним зі сферою інтуїтивного, ірраціонального, “музичній стихії – праоснові життя і мистецтва”  .

Дисертантка вважає, що однією з ланок українського символізму 30-х років була поетична творчість Зореслава та Ф. Потушняка, котра увібрала в себе досвід української та західноєвропейської модерної культури.

Зореслав досліджується в роботі як представник філософсько-релігійної течії в поезії Закарпаття. С. Гординський, М. Гнатишак, Л. Бабота вказували, що ліриці поета притаманні риси західноєвропейського католицького модернізму, котрі синтезують традиційні християнські цінності та вольові, героїчні пориви нації. Для осмислення онтологічних та аксіологічних проблем буття митець часто звертається до символіки Старого Заповіту, його пророчих візій і дає своє розв'язання проблеми особистості й народу. Національно-патріотична ідея втілюється в поезіях Зореслава засобами релігійно забарвленої поетики, для якої властивий урочистий піднесений стиль, символічність образів. Образ біблійного пророка Мойсея, що вивів свій народ із неволі, підноситься до рівня символу, огортається питомо українськими реаліями. Поет шукає серед визначних людей України Пророків, Мойсеїв, котрі б врятували народ (“Зі серцем у руках”, “Борітеся – сказав Пророк”, “Де Ви?.. ”, “Молитва нації”, “Повстань, Пророче! ”, “Повстанеш Ти... ”). Біблійна топіка (верхи Синаю, Єгипет, Червоне море, Ханаан) модернізується, переноситься на український ґрунт. Зореслав майстерно застосовує прийом зближення хронотопів: на біблійний сюжет накладаються новочасні події.

Одне з найважливіших місць у поетичному просторі першої збірки Зореслава “Зі серцем у руках” (1933) займає концепт серце-душа, який доповнюється образами-символами вогню, дороги, дзвону, зір, тиші. Серце у поетичній моделі світу Зореслава є полісемантичним. Архетип серця у творах закарпатського поета вписується в контекст українського кордоцентризму. Найчастіше образ серця інтерпретується в дусі християнської моралі, наповнюється сакральним змістом: “В Великий день Завіта, з серцем у руках Тебе шукав я, Ягве, на верхах Синаю”; “Тоді в злотистім засвітів промінні Купаю серце, душу і молюсь; псалми шепочу тихі, безгомінні”.

Поезія Зореслава сповнена світлих барв, відтінків, метафоричних образів. У картинах зоряного вечора присутній Творець, який немовби розчиняється в природі. Це пантеїстична просвітлена лірика. Любов до тихих вечорів з’явилася у Зореслава під впливом споглядання зоряного неба. Гадаємо, що це тільки один полюс поетового зацікавлення “зоряною” тематикою. Не менш сильним поштовхом до осмислення таємниць зоряного неба, загадок космосу була українська лірика кінця ХІХ – початку ХХ ст. “Вечірня” лірика