Розвиток української лірики 20-30-х рр. ХХ ст. на Закарпатті (проблематика та жанрово-стильові пошуки)

У художньому просторі “Вересня” основне смислове навантаження мають спогади дитинства, ключові образи дороги, пісні, батьківської хати, міста, села. Хронотоп дороги у тексті поеми включає реальний і символічний зміст. Реальна дорога – це шлях у майбутнє, що веде із села до міста. Це горизонтальна вісь поетичної світобудови (“далека колія”; “битий шлях”; “мій шлях, що вів від хати без перерви, лягав гладкий, незаболочений”; “шлях у незнану далечінь”). Дорога символічна, уявна, що веде спогадами у минуле, в Різдво, Великдень, батьківську хату, до материних заповітів, рідних нив, – це духовна вертикальна вісь поетичного світу.

Є підстави вважати, що великий вплив на поезію І. Ірлявського мали історіософські праці О. Ольжича. Вчений високо підносив роль українців в освоєнні дикого степу. Архетип степу в І. Ірлявського часто постає як межовий простір, що віддзеркалює волелюбність національного характеру, героїчну вдачу українців. Степ у творах поета постає як порубіжжя між Космосом і Хаосом: “Гриміли війни громами в степах, вирізьблювали нам обличчя хмуре”; “Тут розбивались лицарські полки і гинули навали дикі степу, щоб потім виросли сини палкі Хмельницького й Мазепи”. Феномен українського степу розробляли в своїх творах неокласик М. Зеров, “пражани” Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Лятуринська та ін.

Світовідчування І. Ірлявського тісно пов’язане з селом, селянською психікою. Його патріотична лірика має ту особливість, що картини бою, походу сміливого лицарства часто передані через символіку хліборобської праці, з поєднанням архетипу орача і воїна, що загалом притаманне українській літературі, починаючи зі “Слова о полку Ігоревім”: “ А пісню ту зродив козацький лицар, що довго землю у ярмі орав”; “що орач наш нездоланий вийде, а ворожа не ступить нога”;

Крім фольклорних та літературних традицій, на І. Ірлявського сильний вплив мала Біблія, особливо символіка Нового Заповіту. Безперечно, Святим Письмом навіяні й такі “хліборобські” образи: “Несу поему рідної землі і бачу – будуть жнива”; “Не в женців – їх нема на покосах, – краплі поту, як брості. Не в женців... сіяч бо в поході”. Крім І. Ірлявського, глибоку трансформацію біблійної легенди лірика поета відбивала настрої і поривання молоді краю доби державотворчих змагань.

У Висновках зроблено загальні підсумки дослідження. З’ясовано, що настрої національного відродження, державницькі процеси 20-30-х років, звернення до народної мови, культури стимулювали появу на Закарпатті цілої плеяди молодих поетів, котрі своєю творчістю піднесли лірику краю до загальноукраїнського рівня.

На початку 20-х років в краї панівне місце посів фольклорний романтизм. Визначальною особливістю ліричної поезії 30-х років стало те, що в її художньому світі з’явилися різні стильові тенденції. Першим поетом, чия лірика органічно виросла із стихії народної творчості, був В. Ґренджа-Донський. За своїми образно-стильовими ознаками його поезія сягає доби українського романтизму ХІХ ст.

У 30-х роках в українську літературу Закарпаття прийшли поети, творчість яких міцно вписала здобутки регіонального письменства в загальноукраїнський контекст: імпресіоніст Ю. Боршош-Кум’ятський, лірики яскраво символістичного обдарування Зореслав, Ф. Потушняк, неокласицист І. Колос та неоромантик І. Ірлявський, що належали до празької школи.

Лірика Закарпаття досліджуваного періоду була представлена такими жанровими модифікаціями, як пісня, балада, дума, елегія, романс, вірш-роздум, поезія-лист (В. Ґренджа-Донський) ; містерія, імпресіоністичний пейзажний малюнок (Ю. Боршош-Кум’ятський) ; молитва, лірична замальовка, філософська медитація (Зореслав, Ф. Потушняк) ; сонет (Зореслав, І. Колос, І. Ірлявський) ; дистих, октава (І. Колос) ; пейзажний вірш, лірична поема (І. Ірлявський). Загальні настрої національного піднесення, мрії про соборну українську державу виявляли і схильність поетів-закарпатців до публіцистичних жанрів: поетичного заклику, маніфесту, присвяти, послання.

20-30-ті роки виявилися найбільш продуктивними в плані формування жанрово-стильових тенденцій у закарпатоукраїнській ліриці. Поезія краю за міжвоєнне двадцятиліття пройшла еволюцію від фольклорного романтизму до найновіших модерних течій: імпресіонізму, символізму, неоромантизму та неокласицизму.

 

 

1. Творчість І. Колоса та празька школа української поезії // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (Збірник наукових праць). – Ужгород, 1999. – С. 32-38.

2. Збірка І. Ірлявського “Вересень” як лірична поема // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (Збірник наукових праць). – Вип. 2. – Ужгород, 2000. – С. 310-316.

3. Фольклорні мотиви поезії Василя Ґренджі-Донського // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (Збірник наукових праць). – Вип. 3. – Ужгород, 2000. – С. 310-316.

4. Основні тенденції літературного руху 20-30-х років на Закарпатті // Проблеми вітчизняної і зарубіжної історії з найдавніших часів до наших днів (Ювілейний збірник на пошану доктора істор. наук, проф. Василя Івановича Худанича). – Carpatica – Карпатика. Вип. 14. – Ужгород, 2002. – С. 145-154.

5. Образ Христа в ліриці поетів Закарпаття 20-30 рр. ХХ ст. // Біблія і українська література. – Вип. 2. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 52-55.

6. Поетика модернізму в ліриці Ф. Потушняка // Поетика художнього тексту. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. – Київ-Херсон, 1996. – С. 251-253.

7. Своєрідність релігійної лірики Зореслава // Науковий вісник Ужгородського університету. Філологія: