Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Риторичні прийоми мовлення у промовах українських політиків

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
55
Мова: 
Українська
Оцінка: 

саме епоху первіснообщинного людського суспільства. І значно більшої ваги набуло уміння правильно говорити з переходом до варварського суспільства, тому що саме тоді відбулася дуже важлива зміна у процесі комунікації: із міжособистісного спілкування окремо виділилося публічне. Це стало передумовою виникнення риторики як науки.

Красномовство має свою історію, без знання якої важко розраховувати на успіх, тим більше у мистецтві політичного мовця. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщиною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно велике суспільне значення [29].
Саме слово “риторика” походить від грецького “ораторське мистецтво” (лат. rethorica). У кириличній транслітерації це слово теж спочатку передавалося як “реторика” [38; 18]. Історично це слово отримало декілька значень: так називають і наукову дисципліну, і пустопорожні, але претензійні промови, і власне ораторське мистецтво. У нашому дослідженні ми будемо розглядати риторику саме як мистецтво слова.
Перший підручник з риторики, який, на жаль, не зберігся, було написано ще у V ст. до н. е. учнем Емпедокла, якого Аристотель називав батьком риторики [6]. Першими теоретиками риторики стали софісти під проводом Горгія, в інтерпретації яких риторика була наукою про переконання будь-кого в будь-чому, незважаючи на істинність чи хибність власного твердження [38; 18]. Їхнє розуміння риторики дуже близьке до того, яке ми маємо зараз, особливо якщо це стосується політичних промов. Проте між сучасним і софістським розумінням риторики є суттєва різниця: давні греки більше приділяли уваги тому, що вони називали “зачаруванням” мовою, а не власне переконанню. Крім того, для них було характерне навмисне використання неправдивих чи недостовірних аргументів [12]. А це є неприпустимим для сучасного політика з етичної точки зору.
З критикою світогляду софістів виступило багато видатних філософів, що жили після них. Зокрема, Платон на противагу теорії красивої мови задля переконання висунув свою теорію діалогічної мови для пошуку істини – діалектики [38; 19]. Він вимагав від неї знання об’єкта, який вона обслуговує. І це знання мало бути не легким поверховим знайомством з предметом розмови, а вмінням осягати глибинну суть предмета (визначити його рід і вид з погляду цілого і частини, проаналізувати склад і взаємозв’язки тощо). Платон зазначав, що риторика − найбільше для людей добро, риторика − джерело влади. Якщо хто вирішив оволодіти красномовством по-справжньому, він має бути людиною справедливою [16].
Саме завдяки вдалому використанню здобутків у теорії риторики софістів та Платона їхні наступники змогли стати відомими ораторами. Найблискучішим ритором Стародавньої Греції був всесвітньо відомий Демосфен (384-322 до н. е.), промови якого, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора.
До наших днів дійшло тридцять промов Демосфена. Жодна з них не є плодом імпровізації, а результатом тривалої, скрупульозної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематизацію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів.
Великий трудівник Демосфен цілі ночі проводив за роботою, тому його недруги говорили, що промови Демосфена тхнуть лампадним маслом, яке він спалював у величезній кількості [29]. Але Демосфен доводив, що істинний прихильник демократії повинен готуватися до промови, бо це знак поваги до народу, віра в силу слова. Тільки прихильники олігархії покладаються на силу рук, а не слів [16].
До Демосфена грецька риторика вже мала чимало технічних напрацювань. Демосфен, скориставшись частиною з них, доповнив арсенал риторичної техніки своїми засобами. Він вважав, що першою умовою успіху оратора є жвавість, другою − жвавість і третьою − жвавість. Політичні промови, філіппіки Демосфена сповнені іронії, пародіювання, етичних антитез, риторичних запитань.
Членування періодів, довгі склади і ритми, евфонія кінцівок колонів робили вимову Демосфена плавною, приємною. У промовах Демосфена слово вирізнялося логічним наголосом, ключові слова ставилися на початку або в кінці періоду, вони повторювалися, створюючи риторичну фігуру анафори. Улюбленими тропами Демосфена були метафора і гіпербола. Не цурається він фігури умовчання, ніби запрошує слухачів до співтворчості [16].
Таким чином, заслуга Демосфена у розвитку риторики як мистецтва полягає у тому, що він став автором декількох прийомів, завдяки своїй силі впливу популярних і до нашого часу, а також першим зазначив необхідність підготовки до виступу, без чого неможливо уявити жоден виступ нинішнього політика. Крім того, його філіпіки стали практичним джерелом для Аристотеля, який вивів загальні закони красномовства, створив теоретичне вчення про принципи досягнення прекрасного у сфері мовотворчості і запропонував систему вимог до поетичного твору, до ораторської прози.
Своє риторичне вчення Аристотель виклав у двох трактатах – “Риториці” і “Поетиці”. У цих працях філософ виклав ті позиції, якими досі керуються оратори і якими будуть керуватися, допоки існуватиме мова:
•слова оратора повинні бути спрямовані на аудиторію: бути зрозумілими та цікавими їй;
•промова повинна нести аудиторії нову інформацію, оскільки одною з основних причин зацікавленості у виступі є потреба у пізнанні та інтелектуальному розвитку;
•надавати перевагу необхідно новим та несподіваним аргументам, бо вони найкраще запам'ятовуються;
•необхідно не тільки довести свою правоту, але й неправоту опонента також.
У першій книзі своєї “Риторики” Аристотель розглядає риторичну науку у системі інших наук і
Фото Капча