Риторичні прийоми мовлення у промовах українських політиків

Немає сумнівів у тому, що політична апатія середнього виборця у деяких країнах пов'язана з тим фактом, що політики не вміють достукатися до громадської свідомості. Вони не в змозі подати себе і свою політичну платформу так, щоб це справді щось означало для спільноти. Дотримуючись же принципу рабського підпорядкування виборцям, вони позбавляють свою кампанію всілякої видовищності та привабливості. Публіці не цікава людина-автомат. Їй цікавий лідер, борець, диктатор. Однак, враховуючи поточну політичну ситуацію, коли кожен кандидат змушений догоджати масам, єдиним способом, що дозволяє природному лідерові взяти владу в свої руки, є майстерне використання пропаганди [9].

В Україні ж дедалі зростаюча байдужість населення до політичних перепитій пояснюється інакше. В українському політикумі більше, ніж достатньо майстрів слова, спроможних не тільки вловити настрої громади та апелювати в агітації до її потреб, але й взяти на себе важкий тягар лідерства та предводительства; вони готові в разі необхідності повести за собою натовп – не на війну, так на Майдан. Але їх надто багато. І всі вони такою ж мірою вправні, якої і однакові. Тому пересічний громадянин вже давно не виокремлює Януковича, Тимошенко чи Ющенка – вони всі злилися в єдину безлику політичну масу. Причина проста – політики добре говорять, створюючи свій позитивний імідж, але, прийшовши до влади, нічого не змінюють у країні, таким чином псуючи його [35].

У таких реаліях необхідним явищем стала б поява нового обличчя – людини, яка змогла б зробити так, щоб за нею пішла більша частина країни, незалежно від нинішніх переконань. Але і такий варіант розвитку подій є неможливим: політичне середовище в Україні є закритою спільнотою, куди пробитися новій людині нереально. За таких обставин єдиний можливий висновок такий: нового національного лідера доведеться обирати серед тих, хто вже перебуває у владі. А щоб він став лідером усієї країни, йому необхідно буде здобути прихильність негативно налаштованої частини населення, створивши позитивний образ себе як державного діяча. А ця задача вже вирішується не так, як в інших країнах – важливо не те, що ти зробив, а те, що зумів запропонувати. Дуже важливим чинником тут також є те, що політичні уподобання українців уже визначені та категоричні. Переконати опонентів у справедливості своїх слів дуже важко, оскільки пересічний українець уже перенасичений лозунгами одних і тих самих політиків і не готовий адекватно їх сприймати [35].

Ми спробували з’ясувати, що ж нового намагаються запропонувати українцям наші найвпливовіші політики.

 

Однією з найяскравіших постатей у сучасному українському політикумі є колишній прем’єр-міністр, учасниця другого туру президентських виборів-2010 Юлія Тимошенко.

Окрім сталевого характеру та рішучості, вона володіє іще однією суттєвою перевагою: вона уміє говорити. І не просто говорити, а переконувати. Підтвердження цьому – її результат на останніх виборах, де їй вдалося здобути підтримку майже 50% населення. Очевидно, що економічні невдачі, яких вона зазнавала, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, повинні були відвернути людей від її кандидатури, проте цього не сталося. І головна причина цього – саме її уміння говорити. Спробуємо проаналізувати, що вона каже зараз, щоб повернути і збільшити свій електорат.

Один із таких своїх публічних виступів Юлія Тимошенко здійснила на передачі «Велика політика» 25 червня 2010 року. Перш ніж переходити до розгляду власне промови, необхідно зазначити, що сприйняття оратора починається набагато раніше, ніж він почне говорити, тому дуже важливо правильно себе подати з самого початку. На цю передачу Ю. Тимошенко прийшла, одягнена у діловий одяг пастельних тонів, тобто в її одязі не було елементів, які могли б відволікати слухача від тексту її промови. Для вправного політика та ритора це є незначним, але недоліком [22]. Проте Ю. Тимошенко є досвідченим оратором, тому цей недолік вона ліквідувала наявністю коси, яка вже сприймається як невід’ємний атрибут її образу, але тим не менш змушує відволікатися від її слів, сприймаючи їх суггестивно.

Говорити ж вона почала з твердження, що президент Янукович за 100 днів каденції не виконав жодної своєї передвиборчої обіцянки. Ця теза не потребує доведення у однієї половини аудиторії, тому для неї вона виглядає зайвою і а пріорі зрозумілою. Проте у іншої половини аудиторії вона викликає неприйняття, а особливо радикально налаштованих слухачів остаточно відштовхує від мовця, через що певну невелику частину електорату Ю. Тимошенко втратила вже на першій хвилині виступу.

Загалом при такій постановці питання їй необхідно було зробити так, щоб перша частина не сприйняла її наступних слів як відмову від власних ідей чи навіть прагнення піти на компроміс із владою, а друга частина змогла повірити, що її слова є справедливими і засумнівалася у непохитності авторитету В. Януковича. З цією метою Тимошенко використала прийом інструменталізації, тобто підвищення ефективності своїх слів за рахунок певної апаратури [21]. У даному випадку вона використала власне передвиборчі брошури В. Януковича, у яких викладалася його програма і навела статистичні дані