Риторичні прийоми мовлення у промовах українських політиків

Потім Юлія Тимошенко почала цілеспрямовано лаяти владу за її дії протягом останніх 9 місяців, сказавши, що президент не має «ні стратегії, ні мети, ні результатів». Аргументувала вона це тим, що за час каденції Януковича він не зробив нічого, а тільки збільшив власні повноваження. З одного боку, це явна помилка, оскільки така непевна аргументація повинна викликати потік нових питань. Але з іншого боку, Ю. Тимошенко, яка неодноразово була на подібних передачах, знає, що їхня тривалість дуже обмежена і ведучі намагаються максимально скоротити обговорення кожного питання, тому можна припустити, що це теж було зроблено навмисне. Питань не послідувало, тому розтлумачувати свою позицію їй не довелося, але вона зуміла озвучити досить гостру проблему, що може похитнути авторитет В. Януковича в очах його виборців.

Загалом для виступів Ю. Тимошенко характерна певна монотонність. Вона майже не змінює ні тембру, ні темпу, ні тону своїх слів, на яке б питання не доводилося відповідати. Через це складається враження, що їй байдуже до того, про що вона говорить, а також здається, що до всіх можливих питань вона готується наперед, а тому неспроможна відповісти щиро. Тому дуже несподіваними і від того значно більш дієвими є ті рідкісні моменти, коли вона починає прискорювати темп та підвищувати голос – це буває тільки тоді, коли обговорюване питання свіже та справді животрепетне. На цій передачі таким питанням стало питання про владні репресії проти представників опозиції. Ю. Тимошенко зробила сильний хід, назвавши те, що відбувається зараз у країні, «37-м роком». Таким чином їй вдалося активізувати увагу всієї аудиторії: позитивно налаштована до неї частина отримала ще один доказ того, що нинішній владі довіряти не варто, а негативно налаштована частина, готова заперечувати її слова, з цікавістю почала очікувати, що ж вона скаже далі.

На передачі «Велика політика» від 18. 03. 11 вона знову підняла це питання вже на самому початку, але тепер емоції поступилися місцем раціоналізму – цього разу у своїй звичайній спокійній манері вона перелічила дії влади, спрямовані на знищення опозиції як такої, і перевела цю тему в інше русло: замість лаяти владу вона почала хвалити опозиційні сили за те, що вони працюють попри арешти та репресії. Слід зазначити, що це також є характерною ознакою промов Ю. Тимошенко, яка свідчить про її неабияке уміння правильно говорити: вона приділяє однакову увагу обговоренню і вад влади, і переваг опозиції.

Крім усього іншого, Ю. Тимошенко також уміє правильно розставити акценти при відповіді на провокаційні питання – це теж можна було спостерігати на цій програмі. На питання про те, чи не є подвійним стандартом стосовно демократії те, що вона, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, вела переговори з президентом Лівії Муаммаром Каддафі, Ю. Тимошенко відповіла, що ці переговори стосувалися економічної співпраці, вигідної Україні, але ніяких політичних домовленостей між Україною і Лівією не було і бути не може.

На пропозицію вибачитися перед українським народом за помилки, зроблені на посаді прем’єр-міністра, Ю. Тимошенко відреагувала цілком прогнозовано, але абсолютно виважено. Спочатку вона запевнила, що помилок може припускатися будь-хто і вона теж, оскільки вона теж людина, потім звернула увагу на те, що вона разом зі своєю політичною силою тільки набирається досвіду, а це неможливо без помилок, і насамкінець промови все-таки попросила вибачення у своїх виборців за те, що їй не вдалося зробити те, що вона планувала. Таким чином Тимошенко підкреслила те, що її партія завдяки скоєним помилкам стає сильнішою, але при цьому, визнавши їхню наявність, не дала підстав сумніватися у чесності своїх слів, а вибачившись змогла схилити на свій бік нейтрально налаштованих слухачів.

Потім Інна Богословська поставила Ю. Тимошенко у скрутне становище, заявивши, що вона підписала невигідні для країни газові угоди із Росією у 2009 році, підкріпивши це твердження цитатами самої Тимошенко та виписками із протоколів засідань уряду. Не маючи змоги відповісти на цей закид, Ю. Тимошенко вдалася до перевіреного методу підміни тези: вона перевела розмову на те, що нинішня влада непомірно збільшує податки.

На прямо поставлене питання про те, чи не давала і не брала вона хабарі, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, Ю. Тимошенко відповіла так, щоб подальших питань не виникло: вона запевнила, що хабарів не давала, тому що це взагалі не природно для людини на такій посаді, але ухилилася від прямої відповіді на другу частину питання, сказавши, що, якби факти хабарництва мали місце, то про них неодмінно дізналася б нинішня активно працююча Генеральна прокуратура.

Під кінець свого виступу Ю. Тимошенко зробила саме те, що необхідно для підвищення свого авторитету та рейтингу: звернула увагу аудиторії на те, що їй байдуже, хто і як буде до неї ставитися після її слів, а важливо тільки те, що буде з Україною при цій владі та хто зможе покращити ситуацію в державі; запевнила, що її першочерговою задачею є поліпшення життя населення, а не турбота про власний імідж.

Загалом для промов Ю. Тимошенко характерне помірковане вживання усіх можливих засобів аргументації