Риторичні прийоми мовлення у промовах українських політиків

Один із останніх виступів А. Яценюка на телебаченні відбувся на передачі «Шустер live» від 18. 03. 11.

На цю передачу він знову обрав трошки незвичну для себе стратегію: виступав в першу чергу не як борець за права народу, а як втомлений політик, засмучений помилками влади. Задля створення такого образу він використав здебільшого не власне слова, а інтонацію. Усі слова про недієздатність та некомпетентність нинішньої влади були сказані не у звинувачувальних тонах, а у співчутливих. Таким чином А. Яценюк додав до палітри своїх позицій іще й співчуття народові за ту владу, яку він обрав. І це є правильним ходом, оскільки не можна здобути прихильність населення, використовуючи одні й ті самі прийоми (це є головною проблемою Ю. Тимошенко, яка з програми в програму переносить слова про слабкість влади і силу опозиції).

Проте, створюючи нові позиції, на основі яких складається імідж, не можна забувати і про старі, оскільки таким чином можна справити враження людини, яка відмовляється від своїх попередніх принципів на догоду новим, а часта переорієнтація однозначно рано чи пізно приведе до втрати підтримки. Тому далі А. Яценюк знову повернувся до обговорення результатів діяльності нової влади. Він закликав представників парламентської фракції Партії регіонів почати виконувати свої передвиборчі обіцянки, бо в іншому разі вони дуже скоро втратять свої привілеї. Це було сказано з упевненою інтонації, яка дає підставі слухачеві зробити висновок про те, що занепад владної партії – неминучий. Можливо, ці слова не мали миттєвого результату, проте, постійно повторювані самим А. Яценюком та іншими представниками опозиції, вони міцно засіли у підсвідомості глядачів і почали діяти так само, як дані соціологічних опитувань: пробудили бажання бути з переможцем (у даному випадку – просто бути не з переможеним, яким виставляється Партія регіонів). Тобто такий, на перший погляд, безпідставний закид насправді повністю виправдав очікування мовця.

Закінчив свій виступ на цій передачі А. Яценюк традиційним для себе закликом до єднання нації, цього разу привівши у приклад Японію, де в момент скрути весь народ об'єднався, щоб подолати наслідки трагедії на АЕС у Фукусімі.

Загалом, Арсеній Яценюк – один із найкращих ораторів в українській політиці. Його промови завжди яскраві, насичені і зрозумілі. Подібно до Ю. Тимошенко, він вправно використовує психологічні докази, але на відміну від неї, він робить на них головний акцент у своїх промовах. До логічних доказів А. Яценюк звертається дуже рідко, і то тільки за крайньої потреби. Цим можна пояснити те, що його виступи завжди дуже експресивні та імпульсивні на противагу виступам Ю. Тимошенко, яка частіше звертається до логічної аргументації.

Перевагою його у порівнянні з іншими політиками є вдале, хоча і нечасте, використання різного роду метафор у мовленні. При чому він їх вживає зазвичай у комплексі з логічним доказом шляхом проведення аналогії – це легко пояснити, оскільки метафора сама по собі передбачає аналогію.

Ще одним плюсом його виступів, як зазначалося вище, є уміння доречно і тонко пожартувати. Але робить він це далеко не щоразу, беручи слово, що є правильним рішенням: гумор аудиторії потрібен лише у поміркованій кількості.

Також слід зазначити, що А. Яценюку вдається не припускатися помилок у судженнях. Якщо йому ставлять незручне питання, то він не підміняє тезу, як це робить Ю. Тимошенко, а намагається перевести розмову у зовсім інше русло, що йому вдається практично завжди.

Характерною особливістю його виступів є те, що коли він починає стверджувати якусь комплексну позицію або пропонує певні шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми, він вибудовує логічний ряд аргументів та пунктів, вживаючи такі конструкції, як «по-перше», «по-друге», «по-третє» тощо. Це свідчить про те, що він справді володіє матеріалом і готовий відповідати по кожному з чітко окреслених ним самим пунктів. Це позитивно відбивається у свідомості людей, які в усьому люблять визначеність і порядок – а саме такою є аудиторія у політичних ток-шоу.

Серед найбільших недоліків у мовленні А. Яценюка окремо стоїть схильність говорити, не підтверджуючи слова фактами. На відміну від Ю. Тимошенко, яка постійно послуговується різним інструментарієм, А. Яценюк тільки нещодавно почав оперувати статистичними даними, але і досі не приносить із собою в студію жодних матеріальних доказів, як то: брошури, закони, результати соціологічних опитувань тощо.

Після проведення виборів комунікативна стратегія А. Яценюка зазнала разючих змін. До президентської кампанії-2010 він сприймався як «сонячний хлопчик», який неспроможний вести серйозну політичну боротьбу і готовий піти на союз з будь-якою політичною силою. Після голосування, коли стало очевидно, що він має свого виборця, він став діяти інакше. Його промови стали агресивнішими, слова – різкішими, а позиція – категоричнішою. І це, безумовно, також правильний хід з двох причин: по-перше, щоб пробитися кудись в українській політиці, потрібно бути