Риторичні прийоми мовлення у промовах українських політиків

Загалом, О. Єфремов – далеко не найкращий оратор в українській політиці. І те, що він рідко з'являється на політичних ток-шоу, незважаючи на свій високий пост у партії, легко пояснити саме тим, що він не уміє правильно донести до аудиторії погляди Партії регіонів.

Не можна стверджувати, що в його мовленні немає прийомів, спрямованих на підсилення ефекту слів, що він недостатньо аргументує свої слова або припускається помилок. Але його головною проблемою, яка нівелює усі правильні з точки зору риторики кроки, є невпевненість у власних словах. Із цієї невпевненості народжується і постійна зміна пріоритетів, що є неприпустимим для агітатора.

О. Єфремов є хорошим прикладом людини, яка знає теоретичні основи риторики і добре готується до кожного виступу, але не вміє застосувати ці знання на практиці.

Таким чином, роль Олександра Єфремова у політичних телепередачах полягає не у тому, щоб переконати аудиторію у правильності вчинків президента та правлячої партії, а запевнити людей у відкритості Партії регіонів, де навіть лідер парламентської фракції готовий у відкритому форматі спілкуватися із народом. Переконувати ж аудиторію – завдання хороших ораторів зі стану Партії регіонів – Юрія Мірошниченка, Михайла Чечетова та інших.

 

 

Незважаючи на те, що більшість учасників політичних ток-шоу у форматі «свобод слова» є вправними ораторами, усе їхнє уміння переконувати може бути зведене нанівець стараннями ведучого. Саме ведучий визначає, хто, коли і на яку тему буде говорити. Відповідно, від нього залежить і те, якою буде реакція аудиторії на слова того чи іншого політика.

Ведучі таких передач мають великий інструментарій управління ходом дискусії. Г. Г. Почепцов виділяє такі методи маніпуляції дійсністю:

•маніпуляція соціологією;

•маніпуляція темами;

•маніпуляція порядком;

•маніпуляція гостями;

•маніпуляція часом [33].

До маніпуляції соціологією відносяться традиційні опитування аудиторії. Вибірка, представлена у студії, не є соціологічним відбиттям населення України, і про це завжди повідомляють ведучі, вживаючи поняття «нерепрезентативність». Тим не менш, результати подібних опитувань впливають на свідомість глядачів так само, як і результати повноцінних соціологічних опитувань [33].

Маніпуляція темами передбачає те, що обговорювані на ток-шоу теми здобудуть ширший розголос у суспільстві. Крім того, завдяки створюваному інтерактивними засобами ефекту присутності глядача у студії та причетності до дискусії, вплив сказаного буде значно вищим, ніж якби ці передачі відбувалися у лекційному форматі [33].

Маніпуляція порядком означає, що ведучий може дати слово тому чи іншому політику у той чи інший час, коли передача має більший чи менший рейтинг, він може перервати виступ рекламною паузою і перевести розмову в інше русло тощо [33].

Маніпуляція гостями передбачає запрошення в студію таких людей, які б підтримали лінію, необхідну ведучому. До того ж, для політичних ток-шоу характерне запрошення не експертів у певній сфері, обговорення якої відбуватиметься на цій конкретній передачі, а експертів «взагалі». Такими експертами «взагалі» зазвичай виступають політологи, думкою яких цікавляться і з економічних, соціальних, правових питань тощо. Найчастіше це Вадим Карасьов та Володимир Фесенко [33].

Маніпуляція часом полягає у тому, що кожному гостю ведучий може надавати право виступити і право поставити питання, право відповісти і право втрутитися у дискусію, і саме він означає часовий регламент таких виступів [33].

Кожен із ведучих, цілком природно, має свої особливості ведення передачі.

Почнемо з Євгенія Кисельова, ведучого програми «Велика політика». Очевидно, що, працюючи на телеканалі, який належить представнику влади, він має найбільшу політичну упередженість серед інших своїх колег. Намагаючись дотримуватися зовнішнього нейтралітету, він, тим не менш, помітно схиляється на бік Партії регіонів та їхніх союзників.

Є. Кисельов не втомлюється стверджувати, що його головна задача – опонувати усім гостям студії, які прагнуть створити свій позитивний образ у свідомості глядача, і це цілком зрозуміло. Він заперечує слова кожного з учасників ток-шоу, намагаючись спровокувати їх на дискусію. Цей тактичний прийом Г. В Анісімова називає «вираженням незгоди» [5].

Проте така його позиція не є однаковою стосовно представників різних політичних сил: сперечатися з єдиним представником опозиції дозволяється одразу багатьом представникам влади, і навпаки – з одним представником влади дозволяється сперечатися тільки одному представнику опозиції.

Ще одним чинником, який вплинув на рівень довіри аудиторії до цієї передачі є заява Ю. Тимошенко про те, що вона не змогла додзвонитися на номер, за яким приймалися відповіді про недовіру результатам міжнародного аудиту її діяльності на посаді прем’єр-міністра. Тобто відбуваються махінації у підрахунку голосів, що є ще одним елементом маніпуляції соціологією.

Значно менш упередженими видаються Савік Шустер та Андрій Куликов. Манера ведення передачі цими двома журналістами дуже схожа, тому ми розглядатимемо їх разом.

І Андрій Куликов, який є ведучим на політично незалежному каналі, і Савік Шустер, незважаючи на те, що працює на єдиному державному телеканалі, намагаються мінімалізувати свою присутність у студії і надати максимальну можливість висказатись