Риторичні прийоми мовлення у промовах українських політиків

Улюбленим методом переконання Ю. Тимошенко є логічна аргументація. Дуже часто вона наводить певні статистичні дані, які однаково сильно впливають як на прибічників, так і на противників мовця.

За будь-яких обставин жестикуляція Ю. Тимошенко залишається однаковою: вона водить правою рукою, зібравши великий, вказівний та середній палець у пучок. Це робиться для того, щоб відволікти увагу від суті слів, але, тим не менш, здобути прихильність слухачів.

У моменти, коли її ставлять перед компрометуючим фактом, вона не контролює себе і інстинктивною захисною реакцією її є сміх. Це легко зрозуміти, переглянувши декілька її виступів, у тому числі і в аналізованих нами випусках передачі «Велика політика».

Ще одним помітним недоліком Ю. Тимошенко як ритора є невміння тримати удар. Коли їй опонує гідний суперник, здатний поставити незручне запитання, як, наприклад, згадана вище Інна Богословська, вона губиться і починає бігати очима, що виказує її хвилювання та неспроможність правильно відповісти. У такі моменти вона використовує свій улюблений прийом підміни тези і переводить розмову в іншу площину.

Але перелічені недоліки є поодинокими та майже непомітними для пересічного глядача. У цілому ж Ю. Тимошенко є якщо не ідеальним оратором, то однозначно найкращим серед усіх українських політиків. Вона уміє привернути увагу і переконати, аргументувати та довести. Цієї здібності немає у її прямого конкурента В. Януковича, саме тому він вкрай рідко відвідує подібні передачі, а відправляє на них своїх поплічників, які можуть скласти конкуренцію Ю. Тимошенко в ораторському мистецтві.

Саме уміння переконувати неодноразово допомагало Ю. Тимошенко виходити на провідні позиції в українській політиці, і, можливо, ще неодноразово допоможе.

 

Арсеній Яценюк – дуже цікава постать у сучасному українському політикумі. Перш за все, це діяч, який має стабільний рейтинг, що вже близько двох років коливається в межах 6, 5-8, 5%. Ми спробували проаналізувати, за рахунок чого йому вдалося заробити такий високий рейтинг у такому молодому віці.

Один із його виступів відбувся на передачі «Свобода слова» від 30. 08. 10. Уже з перших слів видно, чим він відрізняється від Ю. Тимошенко: вона, як і більшість політиків, прагне прикрасити свою партію та заплямувати партії-суперники. Арсеній Яценюк натомість одразу заявив про необхідність об'єднання українського суспільства єдиною національною ідеєю. Одразу ж він наводить приклад: «…штати США історично розділені на «сині» та «червоні», проте вони всі об’єднуються, коли постає питання національної ваги». Наочний приклад сам по собі вже є хорошим ходом, проте порівняння України із найпотужнішою світовою державою значно збільшує його ефективність, незалежно від того, чи аудиторія налаштована проамериканськи чи проросійськи. Тут він використовує так званий метод «у єднанні – сила», тобто мотивує усі політичні сили та усе населення України, яке має різні політичні уподобання, об'єднатися для досягнення спільної мети – покращення життя в державі та підвищення її авторитету на міжнародній політичній арені.

Потім він почав говорити про те, на чому до нього спіймали Ю. Тимошенко: про якість кадрів. Щоб не доводити це питання до такої гостроти, з якою воно стоїть стосовно Ю. Тимошенко, А. Яценюк сам зазначив, що у його молодій партії були люди, які, злякавшись перших труднощів, перейшли до інших політичних сил. Таким чином, не сказавши про це прямо, йому вдалося запевнити, що очистка кадрів уже ведеться, і, коли фракція «Фронту змін» буде у парламенті, серед його соратників не буде так званих «тушок».

На питання Андрія Куликова про те, якою є його мета в житті, А. Яценюк відповів не прямо. Він не став казати, що його мета – стати президентом, чим заперечив одну з основних тез українського суспільства про те, що всі, хто перебуває при владі, хочуть ще більшої влади. Він запевнив, що його мета – зробити так, «щоб реально відбулася повноцінна українська держава». На цій позиції він стоїть не тільки на цій конкретній передачі, але й у всіх інших своїх виступах; цим же він аргументує свою відмінність від інших політиків, метою яких він називає накопичення грошей і влади.

Відповідаючи на питання, що потрібно українському парламентаризму – партії з визначеною ідеологією чи сильні лідери – А. Яценюк не йде компроміс і продовжує міцно стояти на своїй позиції: державу повинні будувати лідери. Така впевненість, що межує з упертістю, добре відбивається у свідомості тієї частини аудиторії, яка не налаштована радикально проти мовця (а у випадку А. Яценюка – це переважна більшість аудиторії).

Так само категорично Арсеній Яценюк відгукується і про можливість коаліції з Партією регіонів: він стверджує, що спільне голосування питань, які не суперечать ідеології Фронту змін, можливе, проте далі ніякої співпраці бути не може. Така постановка питання є дуже ризикованою, тому що може скластися враження, що він принципово не хоче іти на контакт із владою, і тоді його позиція буде подібна до позиції Ю. Тимошенко, що він намагається заперечувати. Проте завдяки тому, що А. Яценюк позиціонує себе