Риторичні прийоми мовлення у промовах українських політиків

Саме цей прийом став найбільш популярним серед українських політиків після Помаранчевої революції. Очевидно, що відбувся штучний поділ країни на «помаранчеві» захід і північ та «біло-блакитні» схід і південь. І стратегічні цілі у «помаранчевих» та «біло-блакитних» лідерів абсолютно тотожні: зберегти підтримку серед «своїх» та максимально схилити на свій бік «чужих», тобто прихильників їхніх політичних опонентів.

Такий підхід мають дві найбільші нині політичні сили в Україні БЮТ зі своїм лідером Юлією Тимошенко та Партія регіонів, головою якої зараз є Олександр Єфремов.

Дослідження виступів цих двох діячів показало, що вони мають абсолютно однакові комунікативні стратегії. Ю. Тимошенко регулярно наполягає на тому, що нинішня влада нічого не робить для народу, і що її партія є справжньої альтернативою. О. Єфремов, у свою чергу, звинувачує Ю. Тимошенко у її прорахунках на посаді прем’єр-міністра і створити світлий образ нинішньої влади. В однакових умовах на передній план тепер виходить уміння говорити, а не робити, тому талант красномовства Ю. Тимошенко дає їй певну перевагу над своїми опонентами.

Єдиним видним політиком в Україні, який відверто абстрагує себе від поділу держави на дві частини та намагається віднайти національну ідею, яка змогла б її об’єднати, є Арсеній Яценюк. Його відмінність полягає у тому, що він позиціонує себе не як провладного чи опозиційного діяча, а як «третю силу», що спроможна втрутитись у боротьбу та підняти країну. Завдяки цьому підходу А. Яценюк уже має стабільний рейтинг і, можливо, в перспективі матиме ще й інші дивіденди.

Таким чином, у наш час політична риторика є найважливішим розділом науки про красномовство, оскільки саме через агітаційні промови політиків зрештою вершаться долі цілих країн, і України – зокрема. В Україні ж, де населення вже не вірить, що політики прагнуть покращити його життя, політична риторика набуває взагалі неймовірної значущості, оскільки тепер більше уваги приділяється саме тому, як політик себе підносить, а не тому, що він може зробити. І це не зміниться доти, доки громадські діячі будуть витрачати час на виступи по телебаченню, а не на виконання своїх прямих обов’язків.

 

 

1. Entman, Robert M. 1993. «Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradigm. « Journal of Communication 43 (4) : 51-58.

2. Morgan J.L. Some interactions of syntax and pragmatics. – In: Syntax and Semantics. V. 3. Speech Acts. New York: Acad. Press, 1975.

3. Абрамович С.Д. Риторика: [навчальний посібник] / С. Абрамович, М. Чікарькова. – Львів: Світ. – 2001 – 240 с.

4. Абрамович С.Д. Риторика загальна та судова: [навч. посібник] / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М. Ю. Чикарькова – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

5. Анисимова Г.В. Риторика – Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 2004 – 76 с.

6. Аристотель Риторика/Аристотель [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //lib. ru/POEEAST/ARISTOTEL/ritoriki. txt

7. Бахтин М.М. Собр. соч. – М. : Русские словари, 1996. – Т. 5: Работы 1940-1960 гг. – С. 159-206.

8. Белт Т. Политическое убеждение путем метафорического моделирования // Политическая лингвистика. – Вып. 2 (22). – Екатеринбург, 2007. – С. 18-25

9. Бернейс Э. Пропаганда – М. : Hippo Publishing LTD, 2010 – 176 с.

10. Варга Д. Древний Восток: У начал истории письменности. – Будапешт, 1985.

11. Введенская Л.А. Культура и искусство речи. Современная риторика. / Л. А. Введенская, Л.Г. Павлова. – Ростов-на-Дону. Издательство «Феникс». 1998 г. – 576 с.

12. Воробьева С.В. Софистика/ С. Воробьева [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. velikanov. ru/philosophy/sofistika. asp

13. Герцштейн Р.Э. Война, которую выиграл Гитлер. – Смоленск, 1996.

14. Гитлер А. Моя борьба. – Б. м., 1996.

15. Григорьев В.П. Тропы. / Литературоведческий энциклопедический словарь. – М. : Советская энциклопедия, 1987, с. 446.

16. Гриценко Т.Б. Риторика: Навчальний посібник − К. : НАУ, 2006.

17. Демьянков В.З. Интерпретация текста и стратегемы поведения. – В кн. : Семантика языковых единиц и текста (лингвистические и психолингвистические исследования). – М., 1979.

18. Демьянков В.З. Политический дискурс как предмет политологической филологии // Политическая наука. Политический дискурс: история и современные исследования. – М. – 2002. – №3 – С. 32-43

19. Демьянков В.З. Прагматические основы интерпретации высказывания // Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка. 1981. Т. 40. № 4. С. 368-377

20. Жаринова Т. Нужна ли риторика современному обществу? / Т. Жаринова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zhurnal. lib. ru/z/zhurawlew_s_w/ritor. shtml

21. Зимичев А.М. Психология политической борьбы. – СПб. : Санта, 1993. – 160 с.

22. Иванова С.Ф. Специфика публичной речи. – М. : 1978

23. Иссерс О.С. Что говорят политики, чтобы понравиться своему народу // Вестник Омского университета. – Омск. – 1996. – №1 – С. 71-74

24. Карнеги Д. Как вырабатывть уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. – М. : Современный литератор, 2007 – 320 с.

25. Клюев Е.В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция.) : [учебное пособие для вузов] – М. : Приор, 2001 – 270 с.

26. Косиков Г.К. Предания и Мифы средневековой Ирландии- М. : Издательство Московского университета, 1991 – 284 с.

27. Липпман У. Общественное мнение / [пер. с англ. Т. В. Барчуновой] – М. : Институт фонда «Общественное мнение», 2004 – 384 с.

28. Лисовский С.Ф. Политическая реклама. М. : ИВЦ «Маркетинг», 2000.

29. Молдован В. В. Судова риторика / [навч. посібник]. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – С. 10-12

30. Никитина В.Б. Литература Древнего Востока / Никитина В. Б., Паевская Е.В., Позднеева Л.Д., Редер Д.Г. – М., 1962. – С. 350-351.

31. Ноэлъ-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. – М., 1996.

32. Осипова Н.П. Ораторське мистецтво: [навчальний посібник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец. ] Видання друге /Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін. За ред. професора Н.П. Осипової. – Х. : Одіссей, 2006. – 144 с.

33. Почепцов Г.Г. Маніпулятивний потенціал політичних ток-шоу / Г. Г. Почепцов [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //osvita. mediasapiens. kiev. ua/material/2124

34. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации -К. : «Ваклер» – 2001. – 656 с.

35. Смалюховская О. Украинцы против всех/ О. Смалюховская [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //state. eizvestia. com/full/ukraincy-protiv-vseh

36. Сопер П. Основы искусства речи: пер. с англ. / [под ред. К. Д. Чижова, М. М. Яхнича]. – Ростов-на-Дону: Феникс. – 1999 – 448 с.

37. Стец В.А. Основи ораторського мистецтва / [навчальний посібник] / Стец В.А., Стец І.І., Костючик М.Ю. – Економічна думка, Тернопіль, 1998. – 60 с.

38. Хазагеров Г.Г. Политическая риторика – М. : Николло-Медиа, 2002. – 313 с.

39. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика/ Р. Якобсон [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //philologos. narod. ru/classics/jakobson-lp. htm

40. Ярцева В.Н. Лингвистический энциклопедический словарь. – М. : Советская энциклопедия, 1990.