Риторичні прийоми мовлення у промовах українських політиків

Обидва вони різко ставляться до категоричних заяв представників будь-якої політичної сили та порушення порядку у студії з будь-чийого боку, намагаючись лібералізувати твердження та заспокоїти гостей. На відміну від Є. Кисельова, який у цьому відношенні діє за подвійними стандартами, Савік Шустер і Андрій Куликов до кожного зі своїх гостей ставляться однаково, надають їм однакові привілеї, але й встановлюють однакові обмеження.

Відмінною особливістю передач «Шустер live» і «Свобода слова» є те, що існує баланс між мовцями, тобто у ті моменти, коли біля головного мікрофону знаходиться представник влади, заяви з місця і питання йому роблять представники опозиції і навпаки.

Для обох ведучих характерний прийом, протилежний до того, яким користується Є. Кисельов: «вираження згоди»: вони погоджуються з твердженням мовця, намагаючись спровокувати на бесіду його опонентів [5].

Крім того, на жодній з цих програм не було нарікань на якість телефонних голосувань чи опитувань думок у студії.

Отже, кожній із передач українського телебачення у форматі «свобод слова» притаманні свої особливі характерні ознаки, які визначаються поведінкою та словами ведучого. Залежно від того, наскільки сумлінним є ведучий, гості передачі можуть бути поставлені в рівні або наперед неоднакові умови. Крім того, кожен ведучий має великий інструментарій маніпуляцій, який також може використовувати на свій розсуд і відповідно до своїх поглядів. Таким чином, політик, який приходить на ток-шоу, навіть будучи неперевершеним ритором, може опинитися у скрутному становищі, якщо це буде вигідно ведучому. Тому, даючи згоду на відвідання такої передачі, треба також бути готовим і до того, що доведеться боротися одному проти всіх. Саме через це на подібні програми дуже рідко приходять люди, неспроможні відстояти свою точку зору, і майже завжди – люди, готові стояти до кінця.

 

 

Отже, у наш час агітаційна промова є одним із основних засобів формування іміджу політика. А з урахуванням особливостей українських політичних реалій можна сміливо стверджувати, що уміння красиво говорити для українських політиків є життєво необхідним навиком.

Переважна більшість діячів з владної верхівки добре уміють переконувати. Мистецтвом слова добре володіють Ю. Тимошенко, А. Яценюк, Ю. Мірошниченко та інші. Проте кожен із них має свій підхід до переконання.

Основою курсу Юлії Тимошенко є прагнення переконати народ у некомпетентності влади, за рахунок чого вона сподівається здобути прихильність серед електорату Віктора Януковича. Вона вправно використовує усі можливі види аргументації, рівномірно звертаючись як до логічних, так і до психологічних доказів. Крім того, вона в міру послуговується статистичними даними та іншим інструментарієм, що надає її словам переконливості, але не втомлює слухача. Значними недоліками у мовленні Ю. Тимошенко є те, що вона майже не вживає метафори, а також те, що вона надає кожній своїй тезі однакового значення і, як наслідок, інтонаційного забарвлення, що спричиняє деяку монотонність її виступів.

Для мовлення А. Яценюка характерні протилежні риси: він майже ніколи не послуговується інструментарієм, через що його промови часто сприймають як пустопорожні балачки. Цьому також сприяє те, що він здебільшого апелює до психологічних доказів, а не до логічних. Натомість у нього дуже розвинена метафоритика, а також почуття живого гумору, що надає його промовам живості і справжності, завдяки чому йому добре вдається тримати аудиторію.

О. Єфремов – далеко не найкращий оратор в українському політикумі взагалі і в Партії регіонів зокрема. Для його виступів характерна сухість і монотонність. Також він часто висловлює різне ставлення до одних і тих самих явищ, що є порушенням закону тотожності. Значно краще йому вдаються виступи, підготовлені заздалегідь, ніж експромти на телепередачах, що свідчить про те, що він знайомий з азами риторичної науки, проте ще не оволодів нею в досконалості.

Проте вправність чи невправність тих чи інших політиків може бути нівельована стараннями ведучого, який має великий інструментарій маніпуляції. Використання цього інструментарію цілком залежить від сумлінності та професійності журналіста-ведучого ток-шоу. Таким чином, прихильність аудиторії до громадського діяча може бути сформована не тільки завдяки власне його промовам, але й за рахунок допомоги чи опору ведучого телепередачі.

 

 

Підсумовуючи питання, розглянуті у дослідженні, можемо зробити висновок, що мистецтво слова є не тільки важливою, але й обов’язковою одиницею у процесі розвитку цивілізації. На кожному з етапів історії риторична наука відігравала особливу роль, підлаштовуючись під суспільство і водночас підлаштовуючи його під себе. Риторика пройшла шлях від міжособистісного спілкування первіснообщинної громади до масової комунікації 19-20 ст., і до специфічної комунікації 21 ст., коли звернення до маси є одночасно і зверненням до кожного з її представників, а звернення до окремої людини має наслідком звернення до маси. За час свого існування красномовство перетворилася з примітивного засобу комунікації на справжнє мистецтво, яке поширилося в усі сфери діяльності людини: від побуту до виробництва, і завжди має на меті переконання.

Засоби, за рахунок яких досягається ця мета, досліджувало багато вчених: П. Сопер, І. Томан, С. Абрамович та інші. Усі вони сходяться на тому, що мова оратора, який прагне переконати аудиторії у своїй правоті повинна бути чітка, зрозуміла і яскраво-образна.

А. Зимичев – один із