Соціальна тематика пісень stromae: структура та семантика

Потрібно лише трохи почекати і потерпіти, поки батько зникне. Stromae використав евфемізм: «Pour que papa n'se lève pas», тобто, очевидно, поки батько не помре, цей жах не скінчиться. Проте наслідки не покидатимуть жертву до кінця життя: «Et encore beaucoup d'fois dormir/ Et enfin tu te reposeras/ Pas tout de suite mais dans longtemps, très longtemps tu dormiras/ Enfin tu dormiras». Тут сон символізує смерть – єдине, що принесе полегшення, і автор дає слухачам це зрозуміти, використовуючи багатозначні слова «dormir» та «se reposer» – натяк на трагічний фінал. Поєднання безтурботної дитячої пісеньки та жахливої реальності створює контраст, від якого мороз проходить по шкірі.

 

Таблиця 1.  Семантика теми насильства у сім’ї

 

Таблиця 1 демонструє лексичні одиниці, які вживає автор для зображення теми насильства – як із прямим значенням (frapper, taper, crier, battre, faire mal), так і з переносним (loucher, toucher), а також евфемістичним (ne se lever pas, se reposer, voir d’autre monsieur, n’être pas mieux). Такий прийом ще раз підкреслює табу на висвітлену тему – про це свідчить уникнення прямого висловлення та звернення до маскування неприйнятних термінів та слів. Крім того, завдяки таким засобам пісня більше нагадує розмову з дитиною: щоб не травмувати психіку ще не зрілої особистості, дорослі часто уникають слів, що мають негативне значення та можуть завдати моральної шкоди (таких, як «смерть», «педофілія», «розбещення» та ін.). Отже, автор торкнувся дуже делікатної теми і описав проблему акуратно, не вдаючись до подробиць у самому тексті, а натякнувши на них, залишаючи на розсуд слухача.

 

 

Пісні «Alors on danse» та «Summertime» об’єднані одним сюжетом – безрадісним існуванням. Автор показує типову, пересічну  людину, життя якої можна описати як «métro–boulоt–dodo». Все повторюється, і немає шансу вирватись із замкнутого кола.

 «Alors on danse» – це опис рутини з чітко вираженим песимізмом. Протагоніст – звичайний офісний працівник зі стандартною історією: навчання, робота, сім’я, позика, розлучення. При цьому кожен крок неодмінно призводить до наслідку, як трясовина, що затягує. Автор використовує висхідну градацію, щоб окреслити типовий сценарій, та показати, як працює пастка: «Qui dit études dit travail/ Qui dit taf te dit les thunes/ Qui dit argent dit dépenses/ Qui dit crédit dit créance/ Qui dit dettes te dit huissier/ Lui dit assis dans la merde» – як у професійному житті, так і в особистому: «Qui dit amour dit les gosses/ Dit toujours et dit divorce». Автор використовує слова щоденного вжитку, за допомогою яких можна описати життя пересічної людини. Ці слова не є синонімічними, але тут одне передбачає інше (études – travail, crédit – créance, dettes – huissier) тобто саме у цьому контексті їх можна вважати стилістичними синонімами.  Натомість поняття toujours – divorce є антонімічними, але у цій пісні слово  toujours, що має зазвичай позитивне значення, переймає негативне смислове наповнення слова divorce. 

Біда не приходить одна, коли життя стає і так нестерпним для самого персонажа, воно приносить біль та скорботу і для його близьких: «Qui dit proches te dit deuils/ Car les problèmes ne viennent pas seul». Далі спостерігаємо нагнітання проблем, що стосуються тепер вже не тільки однієї сім’ї, а всього світу, лексичне поле змінюється із повсякденного на політично-економічне: «Qui dit crise te dit monde/ Dit famine dit tiers monde». 

Від усіх цих проблем, що навалюються разом на протагоніста, він намагається відволіктися, втекти. Це не вихід, бо кожного разу після безсонної ночі, проведеної у клубі або з випивкою, все знову повертається, тільки персонаж все більше втомлюється від такого життя. Парадоксально, але ця втома знову спонукає його тікати від безрадісної реальності, що тисне, таким чином виходить замкнене коло: «Qui dit fatigue dit réveil/ Encore sourd de la veille/ Alors on sort pour oublier tous les problèmes». Знову два антоніми переплітаються та утворюють один смисловий елемент (fatigue – réveil). Хоча це приносить полегшення лише на мить, але поки грає музика, можна не думати про жахливе завтра, а забутись і просто танцювати, «Alors on danse». 

Далі приходить відчай, гірше за таке існування може бути тільки смерть – коли думаєш, що ось знайдений вихід, і  проблеми закінчились, а життя стає ще більш нестерпним, і починає нове коло по безкінечній спіралі: «Et la tu t’dis que c’est fini/ Car pire que ça ce serait la mort/ Quand tu crois enfin/ Que tu t’en sors/ Quand y en a plus/ Et ben y en a encore». Продовжується нагнітання, думки про кінець та смерть (c’est fini, la mort). Все настільки змішалось у голові, що вже навіть неможливо зрозуміти, що сильніше гнітить – рутина чи сама музика. Тому використана конструкція-інверсія: «Est-ce la musique ou les problèmes/ Les problèmes ou bien la musique?» Це охоплює мозок та все тіло, і залишається лише молитись, щоб такий стан припинився. Але дарма просити у неба, а тіло не слухає молитов: