Соціальне пізнання і соціальна реальність

У експерименті Аша дев'яти чи десяти учасникам, що знаходяться в одній кімнаті, з відстані близько метра показували пари карток. На одній з карток була проведена чорна лінія завдовжки, скажімо, 20 см. На іншій картці було три лінії, довжина яких складала 16, 20 і 17 см. Учасників експерименту просили відповісти, яка з ліній на другій картці по довжині рівна лінії, намальованій на першій картці, тобто їх просили ухвалити просте рішення, засноване на безпосередньому сприйнятті. Експериментатор говорив їм, що ця процедура — всього лише свого роду невелика розминка перед основним дослідженням, і в цілях економії часу випробовуваних просив виказати свою думку, просто назвавши номер відповідної лінії.

 

Соломон Аш (Swarthmore College)

Пропонована учасникам експерименту задача здавалася до абсурду легкою. Але справа була у тому, що в лабораторії знаходився лише один справжній випробовуваний. Всі інші були підставними особами, помічниками експериментатора, причому розташування учасників експерименту в кімнаті було таким, що всі помічники озвучували свої думки перш, ніж черга доходила до справжнього випробовуваного.

У декількох перших спробах всі ці підставні випробовувані давали правильні відповіді. Але потім стратегія мінялася, і вони стали давати явно помилкові відповіді на ті питання, де правильна відповідь була очевидна. Наприклад, всі вони могли заявити, що лінія завдовжки в 16 см рівна лінії завдовжки в 20 см. І яка ж була реакція справжнього випробовуваного?

Аш встановив, що в тих випадках, коли всі його помічники погоджено давали явно помилкову відповідь, вірогідність того, що випробовуваний все-таки наполягатиме на своїй думці, дорівнювала 25%. Решта випробовуваних погоджувалася з думкою групи (що дружно говорила неправду), відмовляючись вірити своїм власним очам. Такий результат примушує нас серйозно задуматися про суть будь-якого демократичного процесу. Під час інтерв'ю, що проводилося після експерименту, ті з випробовуваних, хто погодився з думкою групи, сказав, що насправді група не вплинула на те, як вони насправді сприйняли ці лінії. Незалежно від того, що говорили всі інші, 20-сантиметрова лінія здавалася їм довшою, ніж 16-сантиметрова. Але випробовувані не були абсолютно впевнені у тому, що вони мають рацію, вони починали сумніватися у власному зорі і власній адекватності, і їм було ніяково публічно заявляти про те, що їх думка відрізняється від думки всіх інших.

Проте нам зараз важливо не стільки те, як поводилися випробовувані, скільки те, що вони при цьому відчували. І в цьому відношенні більшість з них сприймали ситуацію подібним чином. Деякі з них погоджувалися з групою, деякі залишалися при своїй думці, і хоча багато хто з них не запідозрив каверзи (лише декільком випробовуваним прийшла в голову така думка), вони відчували себе явно не в своїй тарілці. Річ у тому, що експеримент Аша порушував одну з базових посилок, що визначають самі основоположні принципи буття випробовуваних: як би сильно не розрізнялися люди, фізична реальність представляється їм однаково. А тому цілком з'ясовано, що їх дуже стривожила знайдена розбіжність, — адже ніколи раніше вони ні з чим подібним не стикалися. (Зрозуміло, що відразу після закінчення експерименту їм всім були детально роз'яснені його цілі і умови). Переконання у тому, що інші люди бачать, чують і відчувають приблизно те ж саме, що і ми самі, стало когнітивною аксіомою нашого повсякденного досвіду. І коли — як в експерименті Аша — ця аксіома спростовується, ми відчуваємо, що з-під наших ніг вибивають опору, причому опора ця була настільки сама собою зрозуміла, що ми ніколи навіть не усвідомлювали її існування.

Соціальне порівняння

Дослідження Аша показало, що відбувається у тому випадку, коли те, що бачить людина, розходиться з думкою якоїсь одностайної у своїй думці групи. Але припустимо, що наші власні органи чуття не дають нам правильної відповіді, оскільки об'єкт, що сприймається нами недостатньо виразний. Таке може бути, наприклад, у тому випадку, якщо лінії, які пред'являються нам, розрізняються по довжині несуттєво. Швидше за все, ми постараємося отримати якусь додаткову сенсорну інформацію. Ми можемо поглянути на лінії під іншим кутом, можемо зміряти їх лінійкою. Але якщо нічого такого ми зробити не можемо, найрозумніше буде прислухатися до того, що говорять про це інші. Їх думка може бути використана замість тієї інформації, яку ми сподівалися отримати за допомогою своїх очей. Якщо думка інших відрізняється від нашої, ми цілком можемо змінити свою власну відповідь, поклавшиcь на їх слова. Був проведений ряд досліджень, які показали, що саме це і відбувається, якщо людина поставлена в умови на зразок тих, що були в експерименті Аша, а точне розпізнавання об'єктів утруднене. Випробовуваних, які в цьому випадку погоджуються, буде