Соціологія

2. Жодне суспільство не повторює інше, бо розвивається у різних умовах, у різні часи і під впливом різних культур. Історикам, етнографам дуже цікаво спостерігати національні особливості, що роблять історію кожної країни неповторною. Але для вивчення суспільних закономірностей потрібно знайти загальні риси, за допомогою яких можливо класифікувати всі суспільства в єдину систему. Тільки таким чином можна отримати наукові та практичні результати. Якщо ми бажаємо спрогнозувати розвиток певного суспільства або знайти рішення якоїсь суспільної проблеми, потрібно урахувати чужі помилки і досягнення. Усе різноманіття суспільств, що існували колись й існують зараз, соціологи розділяють на конкретні типи за декількома домінуючими критеріями. Певна кількість суспільств об'єднаних подібними ознаками, складають типологію.

За критерієм писемності всі суспільства поділяються на дописьменні (доцивілізаційні) і письменні (цивілізовані). Варварами називалися народи, які не мали змоги передавати свої знання нащадкам за допомогою написаного, їхній розвиток часто переривався, і вони щезали без сліду. Знання, які занотовані, – це основа будь-якої цивілізації, вони передаються і накопичуються від покоління до покоління. Така типологія має дуже прадавні корені й використовувалася розвиненими державами для виправдання загарбницької політики.

За критерієм керування і ступеня соціального розшарування виділяються два рівні суспільства - прості й складні. У простих суспільствах (первісна громада) немає ієрархії керівників і підлеглих, багатих і бідних, бо нема розшарування. Керування базується на основі виборів, авторитету, прямого розпорядження. Моделі поведінки окремих особистостей орієнтуються на громадський інтерес, бо общинний тип життєдіяльності орієнтується на групові інтереси і потреби. В складних суспільствах кілька рівнів керування і багато рівнів взаємозалежності як особистості, так і соціальних шарів населення. Соціальна й економічна нерівність, яка виникла колись стихійно, у таких суспільствах закріплюється юридично, економічно, релігійно і політично. На цьому етапі виникає держава. Зв'язки між підлеглими та керівниками носять формальний характер, а поведінка людини залежить не тільки від соціального статусу, але й від особистих інтересів. Відносини між людьми у сучасному суспільстві не базуються на принципі прямого примусу, людина повинна сама пристосовувати модель своєї поведінки під суспільні вимоги. Подібна типологія не знайшла широкого визнання, бо не в змозі дати характеристику розмаїттю складних суспільств.

У середині ХІХ століття К. Маркс та Ф. Енгельс сформулювали свою типологію суспільств. Суспільства, які розрізняються мовою, культурою, звичаями, політичним ладом, складом і рівнем життя людей, різновіддалені за історичним часом і територіальним простором, вони об'єднали провідними критеріями - за способом виробництва, за типом розподілу суспільних благ і за формою власності - в одну суспільно-економічну формацію. Суспільство, згідно з теорією марксизму, пройшло чотири такі формації - первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і повинна наступити комуністична. Також виділялася азіатська модель суспільства, яка доповнювалася общинною формою життєдіяльності та всевладдям держави. Такий метод аналізу, названий історико-матеріалістичним, став дуже плідним, бо, мабуть, вперше в історії дав змогу провести науковий аналіз різних суспільств і знайти відповіді на цілу низку питань. К. Маркс вперше сформулював ідею про необхідність і можливість революційного перетворення суспільства і прискорений розвиток малорозвинених країн. На підставі соціологічних виводів марксизмом був зроблений висновок про неминучість класової боротьби і виникнення суспільства рівних - комуністичної формації, заснованої на суспільних формах виробництва і розподілу. Політичні методи досягнення поставленої мети вивчає політологія.

Сучасна соціологія використовує усі типології, об'єднуючи їх у певну синтетичну модель. Її автором вважають американського соціолога Д. Белла. За критерієм розвитку знань і технологій він підрозділив всесвітню історію суспільства на стадії: примітивну, доіндустріальну, індустріальну, постіндустріальну. Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технології, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, соціальна структура суспільства. У доіндустріальному суспільстві, яке ще називають традиційним, визначальним фактором розвитку виступало сільське господарство з церквою і силовими структурами. Як ви розумієте, у суспільстві домінувала насильницька форма керування на чолі з великими лендлордами і васальним типом залежності. В індустріальному суспільстві панує клас буржуазії, який володіє промисловістю з корпораціями і державними установами на чолі. Використовуються як прямі насильницькі, так і демократичні форми керування суспільством. В постіндустріальному суспільстві домінуючою силою є теоретичне знання, представлене університетами і дослідницькими центрами, а також політичними центрами. Кар’єра людини залежить від її особистих талантів і сили волі, а також від рівня освіченості, професійності та соціального статусу. У керуванні суспільством використовуються демократичні методи.

Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального супроводжується зміною класової структури: класовий розподіл на основі форм власності поступається професійному - з'являється великий середній клас.

Деякі соціологи, що принципово не визнають марксистську типологію, наприклад, К. Поппер, підрозділяють суспільства на закриті і відкриті. Племінні чи колективістські суспільства, засновані на твердій регламентації прав і обов'язків та ієрархії соціальних