Соціологія

Слід звернути увагу ще на один аспект суспільного розвитку. Є нації-першопроходці , а доля відсталих суспільств – засвоювати вже пройдений шлях. Інноваційний спосіб розвитку припускає здатність до радикальної зміни соціальних інститутів, способу життя людей, традицій, культури під впливом внутрішніх потреб. Так, перехід до капіталізму в ряді розвинених країн був підготовлений внутрішніми змінами в структурі економічних, духовних, світоглядних відносин. Проявилася здатність людей "знизу" створювати, засвоювати і захищати нові цінності, наприклад, демократичні свободи, право власності тощо.

Імітаційний розвиток припускає економічне чи політичне рішення провести «згори» комплекс назрілих реформ. Непослідовний і внутрішньо суперечливий курс часто приводить до неприйняття масами соціальних перетворень, до перекручення первісного задуму. Як приклад можна розглянути політичні реформи М. Горбачова в СРСР, соціально-економічні реформи в Україні на початковій стадії реставрації буржуазного суспільства, досвід соціалістичного будівництва в Афганістані. Також бувають досить вдалі приклади успішного імітаційного розвитку, який потім перетворюється на інноваційний, наприклад, післявоєнна Японія тривалий час переймала передовий досвід  Заходу у всіх сферах з тим, щоб у кінці  ХХ-го століття вийти на перші місця за рівнем технологій та соціальних здобутків.

Поряд з вищевикладеними теоріями суспільства існують теорії, які висувають ідею локальності культури, тобто цивілізації, відповідно до якої, весь історичний розвиток здійснюється у межах єдиної і неподільної цивілізації. Засновником теорії культурно-історичних типів є російський соціолог Н. Я. Данилевський, який підрозділяв народи на «історичні» і «неісторичні». Право і здатність вироблення самобутніх культурно-історичних типів належить історичним народам, тому що тільки вони мають сполучення чотирьох основних елементів: релігійних, культурних, політичних і суспільно - економічних. Кожен культурно-історичний тип, якщо не гине насильницькою смертю, проходить чотири фази свого розвитку: перший період, коли народи перебувають на рівні «етнографічного матеріалу»; другий період - це час формування основних соціальних інститутів і регуляторів; третій період — період розквіту цивілізації і четвертий - період занепаду. Тривалість цих періодів обчислюється двома, трьома сторіччями. Німецький вчений О. Шпенглер і англійський вчений А. Тойнбі називають ці періоди цивілізацією.

Цивілізації, за А. Тойнбі, - цілісні системи, у яких елементи відповідають один одному і впливають один на одного. В соціології поняття «цивілізація» використовується в двох значеннях - як історична епоха, вищий етап розвитку людства, і як відповідна локальна культура, що відрізняється самобутнім історичним укладом і культурою.

У сучасну індустріальну епоху, не зважаючи на різні соціально-культурні, економічні й політичні контрасти різних суспільств і регіонів, відбувається зіткнення суспільств у межах єдиної технічної цивілізації. Особливості сучасного технологічного розвитку породжують близькі стандарти й умови життя людей. Виникає питання, чи може ресурсна база Землі витримати навантаження техногенної цивілізації, що постійно зростає? Посилюється конкуренція різних країн і регіонів щодо контролю над правом розпорядження ресурсами. З метою запобігання світовим конфліктам висувається ідея глобального керування світом. Позитивний бік цієї теорії у тому, що світ розглядається як єдине ціле і для оптимізації економічного і соціального розвитку необхідно поступово відмовлятися від вузьких рамок державних кордонів. Негативний бік цієї теорії полягає у тому, що низка супердержав може присвоїти собі право розпорядження "глобальною територією", встановлювати свої правила поведінки і карати цілі держави і суспільства за їх порушення. Нищення національних суверенітетів може призвести до закріплення відносин нерівності народів і позбавити їх права на самостійний розвиток. Деякі сценарії мирових стосунків пишуться сьогодні за глобальною схемою.

На замовлення міжнародного дослідницького центру «Римський клуб» за допомогою системної динаміки змодельовані варіанти розвитку людства в XXI столітті.

Моделі Д. Форрестера («Світ-2») і Д Медоуза («Світ-3»), на підставі яких закладені сучасні параметри споживання у всіх сферах життя, припускають глобальну кризу до середини XXI сторіччя, яка загрожує цивілізації. Автори такої ж авторитетної моделі «органічного росту» М. Месарович і 3. Пестель («Стратегія виживання») прийшли до висновку, що світу загрожує ціла серія соціальних, економічних і культурних катастроф. Цими процесами можна керувати, впливаючи на різні елементи системи, тим самим знижуючи наслідки соціальних змін. Проблема полягає у визначенні методів спостереження і виборі єдиних нормативів керування. Зміни, що відбулися за останні роки (розпад СРСР, зміна геополітичної обстановки, створення і розширення системи «Інтернет», міжнародної системи поділу праці, поглиблення протиріч «Північ - Південь» тощо) багато у чому підтверджують висновки «соціальної глобалістики», що припускає прискорення процесів формування єдиної глобальної суспільної цивілізації. З огляду на наведені факти неважко провести аналіз майбутнього окремих сучасних суспільств.

3. Проблеми ролі особистості в існуванні суспільства посідають у сучасній соціології одне з центральних місць. Суспільство не може існувати без людей, а людина без суспільства. Головна проблема аналізу особистості - це виявлення того, за допомогою яких механізмів здійснюється вплив суспільства на особистість, яка бере участь у цьому процесі.

Що ж таке особистість? Щоб відповісти на це питання, необхідно провести розмежування понять «людина», «індивід», «особистість». «Людина» - це родове поняття, що відбиває її належність до відповідного виду тваринного світу. ЇЇ характерні ознаки – прямоходіння, теплокровність, належність до групи приматів, наявність розвиненої системи спілкування і абстрактного мислення. Та ці ознаки не дають нам відповіді на питання: «Чому людина є істотою соціальною?» 

«Індивід» розуміється