Соціологія

Що нам дає знання типології суспільств? Насамперед, і це головне, наше суспільство може уникнути ризиків, які були притаманні іншим суспільствам, і обрати найбільш ефективні шляхи розвитку.

Тепер щодо переходів суспільства від однієї стадії до іншої. Звісно, що переходи від однієї стадії до іншої не могли бути однаковими. Перехід від первісної стадії до доіндустріальної називається неолітичною революцією, від доіндустріального до індустріального - промисловою революцією, і від неї до постіндустріальної - науково-технічною або технотронною. Зміни можуть відбуватися послідовно шляхом накопичування нових ознак, або прискорено - шляхом зламу всього застарілого.

Еволюційний і революційний процеси найчастіше розглядаються як протилежні типи зміни матеріальних та ідеальних об'єктів. Еволюційний розвиток трактується як поступове, повільно-якісне перетворення об'єктів, засноване на реформах. Реформа - це удосконалення в рамках існуючої соціальної системи. Революційний якісний переворот пов'язаний зі зміною всієї політичної, економічної і соціальної системи. Абсолютизація цих типів зміни соціальних об'єктів породила дві методологічно різні течії в соціології: соціальний еволюціонізм і революціонізм.

Родоначальником теорії соціального еволюціонізму став Г. Спенсер.

У його соціології реалізована основна ідея соціального еволюціонізму ХІХ-го століття - ідея існування історичних стадій людського суспільства, яке розвивається від простого до складного, від традиційного до раціонального. Спеціалізація виробничих і гуманітарно-технічних знань робить людину, по-перше, дуже залежною від інших у плані реалізації своїх потреб; а, по-друге, незалежною у плані вибору моделі поведінки, бо існує конкурентна сфера послуг.

Е. Дюркгейм вперше обґрунтував положення про те, що поділ праці є причиною і наслідком зростаючого ускладнення суспільства. На одному полюсі соціальної еволюції знаходяться прості суспільства з малорозвиненим поділом праці й сегментарною структурою, яке складається з однорідних елементів; на іншому - високорозвинені суспільства, які являють собою систему спеціалізованих взаємозалежних і внутрішньо диференційованих частин. Це дає людині можливість вибору.

У сучасній соціології домінує також точка зору, що існують дві постійні форми - традиційне та сучасне суспільство. Німецький соціолог Ф. Теніс, розмежовуючи традиційне і сучасне суспільство, громаду і міський соціум виділяє п'ять основних соціальних розходжень:

1.У традиційному суспільстві люди живуть за общинним принципом і світськими цінностями, а в сучасному - з огляду на особисту вигоду й особистий інтерес;

2.Громада заснована на традиціях, а сучасне суспільство - на формальних законах;

3.Традиційне суспільство припускає обмежену і нерозвинену спеціалізацію, а сучасне - спеціалізовані статуси і професійні ролі;

4.Традиційне спирається на релігійні та ідеологічні цінності, а сучасне - на світські прагматичні цінності;

5.Основа традиційного суспільства - громада і родина, а сучасного - корпорація і асоціативні форми взаємопідтримки людей.

У руслі соціального еволюціонізму сформувалася теорія індустріального суспільства, розроблена французьким соціологом Р. Ароном і американським - У. Ростоу («Стадії економічного росту»). Для індустріального суспільства характерні:

1.Складна система поділу праці в суспільстві в цілому при сильній його спеціалізації в конкретних сферах виробництва і керування;

2.Масове і дешеве виробництво товарів на ринок;

3.Механізація й автоматизація всіх сфер праці;

4.Науково-технічна революція.

Велике промислове виробництво обумовлює форму поведінки і взаємовідносин у всіх сферах громадського життя, наприклад, змінюється роль жінок у сучасному суспільстві. Завдяки професійній освіті, новим технологіям виробництва, розширенню сфери діяльності жінки здобули якісно новий соціальний статус.

У 70-х роках оформлюється теорія «постіндустріального суспільства». Найбільш видатні її представники - американські соціологи і політологи Д. Белл, 3. Бжезинський, А. Тоффлер, французькі соціологи А. Турен, Ж.Фурастьє висловлюють думку, що головна мета і цінність «постіндустріального суспільства» - знання, володіння яким приносить гроші, владу і престиж. Технологічні перевороти приводять не до посилення класових антагонізмів у суспільному житті, а до спокійної еволюції.

Поряд з концепцією соціального еволюціонізму широке поширення мала марксистська теорія революційного перетворення суспільства.

Соціальна революція ( від франц. – переворот) - це якісні зміни у всій системі громадського життя. Економічною основою соціальної революції є конфлікт, що поглиблюється завдяки різниці між ростом продуктивних сил і застарілою, консервативною системою виробничих відносин і розподілу. Конфлікт виявляється у посиленні соціальних антагонізмів і загостренні класової боротьби між панівним класом, зацікавленим у збереженні існуючого ладу і пригнобленими класами. Першим актом соціальної революції є завоювання політичної влади. На основі влади здійснюється перетворення у всіх інших сферах громадського життя і створюються передумови для формування нової системи соціально-економічних і духовних відносин. Так, французька буржуазна революція усунула феодальний лад і розчистила шлях до демократичних перетворень і панування ринкових відносин. З погляду марксизму, революція насильницьким шляхом усуває перешкоди на шляху прогресивного розвитку суспільства.

Поняття соціального прогресу не має конкретних критеріїв. У залежності від типу цивілізації, еволюційного чи революційного розвитку це поняття може мати різний зміст. Те, що сьогодні виглядає як прогрес, з погляду історії може перетворитися на регрес. Наприклад, комуністична ідея про суспільство соціальної рівності безсумнівно гуманістична і прогресивна, а з позиції засобів і методів досягнення мети шляхом придушення індивідуальних свобод особистості стала кроком назад, у порівнянні з буржуазною демократією. Такий результат неможливо пояснити тільки суб'єктивними помилками комуністичних партій.

У цілому, прогресом називаються будь-які зміни, спрямовані на поліпшення життєдіяльності людей