Соціологія

На продовженій стадії соціалізація означає кореляцію поведінки дорослого індивіда в суспільстві. Настає момент самореалізації особистості, у процесі якого вона постійно порівнює особисті і суспільні норми поведінки. Якщо особистість не здатна реально скорегувати свої ідеали й існуючі суспільні норми, виникає стан аномії чи соціальної ізоляції. При домінуванні особистісних оцінок над суспільно - прийнятими виникає така модель поведінки як егоцентризм.

Аномія - ситуація, за якої особистість відмовляється від визнання встановлених суспільних правил, оцінок і норм поведінки. Може перетворитися на девіантну модель поведінки.

Соціальна ізоляція зазвичай визначається як замкнена на себе модель поведінки особистості чи групи при максимальному скороченні соціальних контактів.

Соціалізація, тобто зміна соціальної структури особистості відповідно до вимог суспільства, продовжується практично все життя людини. Це пов'язано зі зміною соціальних ролей, придбанням нових статусів, зміною в суспільному житті й в оточенні.

Відучення від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки називається десоціалізацією, а зворотний процес відновлення - ресоціалізацією. Глибока десоціалізація, пов'язана з різкими змінами зовнішніх умов і неможливістю внутрішньої адаптації до них, викликає внутрішній розпад особистості - деградацію. Деградація у буденному житті виглядає як втрата соціально прийнятих правил поведінки і норм життя відносно до інших.

Соціалізація особистості – це дуже складний процес. Вчені висувають декілька основних концепцій соціалізації. Аналіз соціально-психологічної структури особистості показує обумовленість поведінки як зовнішніми факторами, так і внутрішніми, особистими.

Концепція особистості З. Фрейда. Перша спроба аналізу особистості виникла під впливом ідей З.Фрейда, який розглядав людину як систему потреб, а суспільство - як систему заборон, табу. Несвідомі (у першу чергу сексуальні) прагнення особистості утворюють її потенціал і основне джерело активності, задають мотивацію її дій. В силу неможливості задоволення інстинктних потреб у їх натурально-природній формі через соціальні нормативні обмеження людина змушена постійно шукати компромісу між глибинними потягами і прийнятною для суспільства формою їх реалізації. Модель особистості, створена Фрейдом, являє собою трьохрівневе утворення: нижчий шар (Воно, чи «Ід»), представлений несвідомими імпульсами і «родовими спогадами», середній шар (Я, чи «Его») і верхній шар (супер-Я, чи «Супер-Его») - норми суспільства, сприйняті людиною. Найбільш тверді, агресивні та войовничі шари - «Воно» і «супер-Я». Вони з двох боків «атакують» психіку людини, породжуючи невротичний тип поведінки. Це модель особистості, яка постійно обороняється від суспільного тиску і знаходиться у конфлікті із соціальним оточенням. Оскільки в міру розвитку суспільства верхній шар (Супер-Его) неминуче збільшується, стає більш масивним і важким, то і вся людська історія розглядається Фрейдом як історія психозу, що наростає.

Рольова концепція особистості виникла в США в 30-х роках ХХ-го століття. Вона сформульована в роботах Е.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса, Т.Шибутані, Дж.Міда. Згідно з цією концепцією, кожна людина може мати безліч статусів, які співвідносяться з соціальними ролями. Соціальна роль – це модель поведінки особистості, що об’єктивно залежить від соціального статусу в системі суспільних і міжособистісних відносин. Соціальна роль складається з двох частин: рольового очікування (те, чого від тебе чекають) і рольової поведінки (те, що людина реально виконує). Межі рольової поведінки досить жорстко задані з боку суспільства, яке чекає від особистості поведінки «за правилами». Так, жінка-керівник і жінка-дружина у традиційному суспільстві повинна виконувати різні соціальні ролі на роботі й удома. В системі цінностей жінки-керівника роль дружини може не мати великого значення, але вона повинна її грати, бо суспільство оцінює жінку по ролі дружини. Суспільство стежить за рольовою поведінкою як за допомогою громадської оцінки, так і за допомогою релігійних, громадянських та правоохоронних органів. Конфлікти між людьми нерідко є результатом нерозуміння рольових обов’язків одне одного. Важливо уміти поставити себе на місце іншого. Теорія ролей добре розкриває механізм адаптації особистості до зміни навколишнього середовища, але вона не може бути повною.

Поведінкова концепція. Ще одна точка зору на особистість - це особистість як система реакцій на різні стимули (Б. Скіннер, Дж. Хомманс, К.-Д. Опп). Відповідно до цієї концепції поведінка кожної людини обумовлюється і контролюється соціальним середовищем через мову, звичаї, соціальні інститути, засоби масової інформації та інше. У процесі взаємодії з іншими людьми, людина в будь-якій соціальній групі «має» свій інтерес: якщо її поведінка заохочується, позитивно стимулюється, то і вона буде лояльною, доброзичливою щодо оточуючих і до соціальної системи в цілому. Якщо ж вона не одержує визнання з боку суспільства, то буде поводитися скоріше агресивно, дезорганізуюче. Але кожна людина прагне уникати покарань і одержувати заохочення, а тому вона однозначно реагує на зовнішні стимули і соціальні накази. Іншими словами, аналізуючи, чому людина певним чином реагує на ту чи іншу ситуацію, поведінкова соціологія головну роль відводить системі стимулів, «підкріплень», проводячи пряму аналогію між поведінкою людини і тварин. Зміни особистісної поведінки виводяться з процесу навчання, яке розглядається як стимуляція «гарних», тобто бажаних дій.

Стимулом може бути будь-яке «благо»: знання, влада, комфорт, повага, слава, гроші, доброзичливе ставлення влади , але обов'язково престижне за своїм