Соціологія

«Особистість» - це сукупність соціальних ролей і статусів індивіда, які здобуваються у процесі соціалізації за допомогою активної діяльності і спілкування.

Виділяються два підходи до визначення поняття «особистість». Відповідно до першого, особистість - це набір найбільш значимих якостей індивіда - волі, розуму й інших значущих якостей. Згідно з таким підходом, не всі індивіди - особистості.

Другий підхід може бути визначений як діалектико-логічний. Усі люди мають загальні біологічні та соціальні риси. В той же час кожен індивід має тільки йому притаманні особливості мислення і поведінки. Кожен індивід у процесі виховання і соціальної взаємодії з іншими індивідами набуває власного досвіду. В кожному окремому випадку ми одержуємо особливе, тобто особистість, яка притаманна всім індивідам без винятку. Якщо в християнстві особистість розуміється як синонім нематеріальної душі, то в Новий час на передній план виступає самосвідомість, а особистість ототожнюється з поняттям «Я».

У сучасній соціології особистість розглядається як цілісність соціальних якостей людини, що залежать від соціальних умов. Соціальні умови - це насамперед економічні, соціальні та ідеологічні відносини, а також духовна культура, яка акумулює традиції і звичаї конкретного суспільства.

Соціальні умови визначають соціальний статус особистості, який прямо пов'язаний з характером і змістом праці й умовами життя, віком, етнічною і релігійною приналежністю, положенням у системі керування суспільними процесами.

Отже, особистість – це сукупність соціальних рис індивіда, які формуються під впливом соціальних умов і які визначають соціальний статус особистості у суспільстві.

За яких же умов формується особистість? По-перше, соціальні умови прямо пов’язані з соціальним походженням, рівнем культури і освіти, релігійністю, змістом праці та оточуючим середовищем. По-друге, виділяють низку факторів, що впливають на формування особистості (процес соціалізації): біологічна спадковість; фізичне оточення; культура; груповий досвід; індивідуальний досвід.

У різні періоди формування особистості домінують різні фактори впливу.

Біологічна спадковість у XVIII-му - ХІХ-му століттях розглядалася як основний фактор у формуванні особистості. Так, теорія антрополога і психіатра Ч. Ломброзо виходила з наявності уроджених анатомо-фізіологічних ознак, що сприяють формуванню того чи іншого типу особистості. Однак вже в кінці ХІХ-го століття соціологи відкинули цю точку зору і встановили міцний взаємозв'язок усіх факторів. Наприклад, фізичне середовище (клімат), геоположення може впливати на сутнісні характеристики соціальної групи, народу, але його вплив на окрему особистість - незначний і не може бути порівнянний із впливом індивідуального чи групового досвіду.

Найбільш важливим фактором у формуванні особистості на даний час визнається суспільна культура. Відповідний культурний рівень є загальним для всього людства, разом з тим, кожне суспільство дає своїм членам особливий досвід, особливі культурні зразки, норми поведінки і ставлення до оточуючого. Наприклад, особистість, яка сформувалася в умовах християнської культури, буде відрізнятися від особистості, яка сповідує буддизм чи іслам.

Досліджуючи соціокультурні особливості особистості, американський соціолог К. Дьюбойс, виділила так званий модальний тип особистості, яка володіє реальними загальноприйнятими соціальними нормами в конкретному суспільстві. Модальна особистість втілює в собі ті культурні цінності, які суспільство прищеплює своїм членам у ході формування культурного досвіду. Ці цінності певною мірою містяться в кожній особистості даного суспільства.

Однак у суспільствах зі складною соціальною структурою і безліччю субкультур існують паралельно кілька модальних типів особистості, у яких відбиваються риси окремих соціальних прошарків. Тому в соціології також виділяють ідеальний і базисний типи особистостей. Ідеальний тип - це побажання на майбутнє, наприклад, усебічно розвинена особистість у К.Маркса або Нова людина З. Фромма. Базисний тип особистості - той, який найкращим способом відповідає потребам сучасного етапу суспільного розвитку. Вони можуть наближатися одне до одного або різко розходитися.

Процес засвоєння культури в ході навчання - найпростіша форма соціалізації особистості. В історії відомі випадки, коли людські дитинчата виховувалися іншими видами тварин (вовками, мавпами). Повернувшись в суспільство, «ізолянти» так і не змогли опанувати навички соціального життя– зв’язно розмовляти, посміхатися, абстрактно мислити та інше. Отже, людина ніколи не перетвориться в особистість за межами суспільства.

Процес засвоєння культурних норм і цінностей, освоєння соціальних ролей і усвідомлення свого «Я» називається соціалізацією. Він означає процес перетворення людини на індивіда й особистість. Процес соціалізації складається з початкової (дитинство, юність) і продовженої (зрілість, старість) стадії. Від соціалізації треба відрізняти адаптацію - обмежений у часі процес звикання до нових умов.

У початковій стадії формування особистості виділяються такі етапи:

 1) стадія наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих – з моменту народження і до появи вміння розмовляти;

 2) індивідуальна ігрова стадія, коли діти усвідомлюють базисну поведінку, наприклад, виконання ролі мами або батька;

 3) стадія групових ігор, у яких діти вчаться розуміти, якої дії від них чекає ціла група інших дітей. В цей час формується соціальний характер дитини – лідера, спостерігача, підлабузника тощо. Соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. В останні роки вчені приділяють все більше уваги першій і другій стадіям формування особистості. Доведено, що діти (від декількох місяців до