Специфіка культурологічного знання

Протистояння панівній культурі, народження нових ціннісних і практичних настанов – процес, постійно відтворюючий себе у світовій культурі. Наприклад, народження християнства є за суттю своєю контркультурний феномен, що виник у зіткненні новонародженої християнської Церкви з Римською імперією. Про те, що християнство було тоді контркультурним феноменом, свідчить той факт, що проти нього виступали стародавні письменники, філософи, армія, потужна, велика держава. Незважаючи на це, християнство тоді не лише вистояло, але й перемогло. Тією ж мірою відхід від християнської культури передбачає спочатку зміну ціннісних настанов. Російський науковець І.Ільїн відзначає, що «європейська культура ХІХ ст. є по суті вже світська, секуляризована культура: світська наука, світське мистецтво, світська правосвідомість, світське за осмислюванням господарство, світське сприйняття світу й тлумачення світобудови. Культура нашого часу все більше відділяється від християнства, але й не тільки від нього – вона взагалі втрачає релігійний дух, і сенс, і дар».

Усяка нова культура, культура конкретної культурно-історичної епохи виникає в процесі усвідомлення кризи попередньої соціокультурної парадигми. Контркультурними, наприклад, були рух кініків у античній епосі, єретичний рух у добу Середньовіччя.

Наприклад, у Європі в кінці епохи Просвітництва з’явилися дивні молоді люди. Вони виглядали вельми екзотично. Багато хто з них носив плащ і кинджал. Ці люди відкидали такі очевидні цінності епохи, як матеріальний добробут, розмірність і розкошування життя, прозаїчний розрахунок і здоровий глузд. Напроти, вони за прозою реальності бачили зовсім інший світ – примарний, радісний, невимірний і спіритуальний. Багато людей відмовлялися жити за заповітами батьків. Вони піддівали сумніву й навіть висміювали їхні традиції та закони. Мало хто здогадувався тоді, що Європа стоїть на порозі нової культурно-історичної епохи – романтизму. Як підмітив А. Доброхотов, “німецькі романтики таки гостріше за інших свої сучасників відчули, що все, що відбувається, – це зовсім не тимчасове відхилення від ідеалів Просвітництва, а якийсь природний і глибинний результат їх розвитку”.

Українське суспільство знаходиться зараз також у процесі контркультурного розмежування. Народжуються нові соціокультурні групи, що мають специфічний менталітет, спосіб життя, ціннісні настанови. Безсумнівне одне: становлення нової культури у нашій країні неможливе без тривалої смуги контркультурних феноменів.

3. Субкультура як особлива сфера культури та її види. З терміном “контркультура” тісно пов’язаний інший, а саме – “субкультура”, що дозволяє диференціювати культуру на її, так би мовити, внутрішньому рівні. Розглянемо його детальніше.

Субкультура – сукупність норм, цінностей, ідеалів, символів певної соціальної групи, яка існує відносно незалежно від культури суспільства в цілому. 

Іншими словами, субкультура – це особлива сфера культури, суверенне цілісне утворення в середині пануючої культури, що відрізняється власною ціннісною шкалою, звичаями, нормами. Культура будь-якої епохи вирізняється відносною цілісністю, але сама по собі неоднорідна. В середині конкретної культури міське середовище відрізняється від сільського, офіційне від народного, аристократичне від демократичного, християнське від язичеського, доросле від дитячого. Тобто культурно-історчна епоха постає у вигляді складного спектра культурних тенденцій, стилів, традицій. Згадаємо, що навіть в античній культурі, яка багатьом здавалася цілісною й монолітною, Ніцше побачив протистояння аполлонівського та діонісійського першопочатків, що являли собою не плід міфотворчих фантазій, а “два дійсних осередки єдиного буття”, що породжують і піднесення, і спади потоку життя.

У суспільстві будь-яке співтовариство – носій певної субкультури. Зокрема, розрізняють міську та сільську субкультури, молодіжну субкультуру, дитячу субкультуру, субкультуру людей похилого віку, професійні субкультури тощо.

Виділення поняття субкультури має важливе методологічне значення. Передусім воно підкреслює внутрішню диференційованість культури. У ньому відбивається необхідність і потреба в культурному розмежуванні та самовизначенні людей як членів певно окреслених соціальних груп. Кожна група має специфічні ознаки, які можна узагальнити поняттям “спосіб” та “стиль” життя. “Субкультура” як методологічна категорія дозволяє також відрізнити соціально прийнятні форми соціально-культурної диференціації (професійні, молодіжні, наукові, релігійні субкультури, субкультури національних меншин) від антисоціальних (субкультури фашистських рухів, терористичних угруповань, злочинних груп тощо).

Характерними рисами субкультур є “стилі”. Стиль характеризує глибину входження у субкультуру. Можна виділити три основні елементи стилю: 1) образ – елементи костюма, зачіска, косметика, біжутерія; 2) манера поведінки – особливості невербального компонента спілкування (експресія, міміка, пантоміміка, хода); 3) сленг – специфічний словник і його використання. Створення стилю – це процес творчий. Він створюється на основі елементів, що вже існують, але тепер вони отримують нове специфічне значення.

У молодіжних субкультурах вибір тих чи інших об’єктів, що використовуються для створення стилю, визначається своєрідною схожістю, відповідністю між значеннями субкультури й можливими значеннями доступних предметів. Наприклад, пристрасть рокерів до класичного рок-н-ролу відповідає їх активності, любові до швидкості і техніки.

Субкультури відрізняються стійкістю та одночасно не впливають суттєво на головний стовбур культури; вони народжуються, живуть і відсторонюються, а провідний лад культури при цьому зберігається. Відомий німецький соціолог К.Мангейм уподібнив культурні цикли до біологічних. Він вважав, що субкультури зумовлені відмінностями поколінь. Тобто прилучення до культурних стандартів, уходження у світ панівної культури, адаптація до неї – процес складний, сповнений протиріч, насичений психологічними та іншими труднощами. Це й породжує особливі життєві прагнення молоді, яка з духовного фонду присвоює собі те, що відповідає її життєвому поруху, ціннісним пошукам.

Так, на думку багатьох культурологів, формуються певні культурні цикли, зумовлені зміною поколінь. Юнацтво