Специфіка культурологічного знання

4. Толкотт Парсонс про культурні орієнтації людей.

 

ЛІТЕРАТУРА

•Бердяєв Н.А.О назначении человека. – М., 1993.

•Бублер В.С.Цивилизация и культура. – М., 1993.

•Евин И.Е.Синергетика искусства. – М., 1993.

•Ерасов Б.С.Социальная культура. – М., 2000.

•Кормич Л.І. ,Богоцький В.В.Культурологія.: Підручник для ВНЗ – Х., 2002.

•Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник. – К., 2003.

•Матвеев В., Панов А.В.В мире вежливости. О культуре и общении людей. –М., 1991

•Тейяр де Шарден П.Феномен человека. – М., 1991.

•Фромм Э. Бегство от свободы. – М., 1990.

•Швейцер А.Благоговение перед жизнью. –М., 1992.

•Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991

 

1. Соціальне значення орієнтації людей на збереження культурної спадщини

Основним змістом культури як сутності є її цілісність, те незмінне, постійне, що зберігає специфіку культури в її національних чи  загальнолюдських основах. Звичайно, у повсякденному житті ми маємо справу перш за все з результатами культурної діяльності. Наприклад, із продуктами культурної творчості – музикою, архітектурою, живописом, наукою, технологіями тощо. Але щоб здійснити культурологічний аналіз нам потрібно йти далі – до засвоєння духу культури, її ментальності, культурної спрямованості. Якщо перший підхід на рівні предметної реальності доступний всім і кожному щодня, щогодини, то інший підхід культурологи визначають як комунікативний шар культури, спрямований на культуротворчу й культурозберігаючу діяльність. Ідеться про рівні спілкування між людьми, засвоєння освіти та  виховання, про передачу з покоління в покоління культурних традицій, тобто  про культуру як тип соціальної пам’яті. Надзвичайно важливо при цьому підкреслити, що культурні орієнтації людей відіграють тут вирішальну роль – регулятивна функція культури така, що вона формує стійкі художні і пізнавальні канони, уявлення про прекрасне і потворне, бачення природи і світу визначає місце кожної людини в ньому.

Сутнісні характеристики культури характеризують спосіб взаємовідносин людини та природи, на основі чого вибудовується соціальна організація суспільства (технологічний і економічний рівень розвитку). Національний світ культури – це єдиний світ, у якому злиті людина й історично оточуюча її природа, яка впливає на соціальну психологію етносу, формує національний характер і спричинює спрямованість його практичної діяльності. Отже, природа – це не тільки оточуючі людину поля, ліси та гаї, але й те, що людина отримує при народженні, від роду. Культура як спосіб  життєдіяльності людини і соціальної пам’яті поєднує нас із природою в єдиний світ: природний ландшафт, житло, спосіб добування їжі тощо. В цьому культурному космосі формується людина, тут засвоюються її ціннісні орієнтації, смаки, інтереси й життєві ідеали. Це є той культурний фундамент, на якому створюються будівлі (архетипи) людських культур. Людина, як носій культури, засвоює її сутнісні характеристики – досвід взаємодії з природою, відтворення суспільних зв’язків, передачі соціального досвіду від покоління до покоління, де культура одночасно створює внутрішній світ індивіда, який долучається до культури.

Історія нашої цивілізації, як уже говорилося, орієнтовно налічує близько 10 тис. років, змінилося на Землі близько 170 поколінь... Об’єктивною соціально-історичною тенденцією в розвитку людства була, є і назавжди залишиться орієнтація  на збереження культурної спадщини. Поняття „культурна спадщина” є багатовимірним і простим лише на перший погляд. 

Енциклопедичний культурологічний словник К.М. Хоруженка визначає культурну спадщину як сукупність усіх культурних досягнень (матеріальних і духовних) суспільства, його історичний досвід, який зберігається в арсеналі людської пам’яті. Якщо виходити із формального визначення культури як суми матеріальних та духовних цінностей, то до культурної спадщини слід віднести все, що зроблено у попередні віки й збереглося до наших днів. Якщо з цих позицій подивитися в майбутнє, то будь-яка річ нашого побуту через декілька століть стане культурною цінністю. Однак культурна цінність тієї чи іншої речі якраз проявляється у тому, що вона переживає цілі епохи і залишається в одному або декількох екземплярах. Окрім чинника часу, протягом якого людство “губить” свої цінності, діє чинник їх значимості. Люди довше зберігають ті речі, які несуть певне естетичне й духовне навантаження. Уявимо, що є два предмети однакові за побутовим призначенням. Один із них має художні елементи, а інший – ні. Зрозуміло, що перший буде існувати довше. Це стосується, до речі, і людини. В народі давно підмічено, що душевно спокійні, добрі, врівноважені люди живуть довше.

2. Структура понять „культурна спадщина”, “культурні цінності”

Слід зазначити, що поняття “культурна спадщина” є суб’єктивним. Вона існує доти, доки живе людство. Без людини антична амфора стане посудиною, а собор – печерою. Матеріальна культурна спадщина віддзеркалюється в духовному полі індивідів. За відсутності цього поля все, що залишили попередні віки, стає просто предметами праці, що створені „людиною розумною”, але не духовно багатою.

Сучасне розуміння культурної спадщини є досить одностороннім, прагматичним, утилітарним. В ньому відсутні головні елементи: творець спадщини та її споживач.

Ми не можемо до кінця зрозуміти культурну спадщину таких цивілізацій, як майя, інків, ацтеків й ін. Адже ми мислимо іншими категоріями. Відвідуючи їх храми, ми думаємо не так, як думали вони. Ми живемо в іншому культурно-просторовому і часовому вимірі. Культурна спадщина того часового виміру формувалася на етнічно-родовому