Специфіка культурологічного знання

Формування системи міжнародно-правових норм із цієї проблеми розпочалося з другої половини ХIХ ст. і тривало до другої чверті ХХ ст. У цей час проходили міжнародні форуми, приймали важливі документи. Брюссельська декларація про Закони й звичаї війни (1874 р.), Заключний  акт Берлінської конференції (1885 р.), перша та друга Гаазька мирні конференції (1899,1907), Конвенція у Сен-Жермен-ан-Лейї (1919 р.), Договір про заборону війни як засобу національної політики (Пакт Тріана–Келлога,1928р.) значною мірою охопили коло проблем, пов’язаних із охороною пам’яток культури.

Друга половина ХХ ст. та початок III тисячоліття стали переломними у ставленні світової спільноти до своєї історії та культурної спадщини. Перша, Друга світові війни, постійні військові конфлікти (Афганістан, Балкани тощо) змусили світову спільноту переусвідомити свій технологічний період і на рівні практики, а не лозунгу, зрозуміти, що без минулого не буде майбутнього.

Якщо В.І. Вернадський теоретично довів існування духовного соціокультурного поля планети, то всесвітньо відомий учений, громадський діяч М.К. Реріх на засіданні товариства архітекторів (1904р.) та в Доповіді для імператора (1915 р.) уперше зводить воєдино два питання охорони культурних цінностей як під час війни, так і в мирний час.

У 1929 р. за пропозицією М.К.Реріха розроблений Проект міжнародного договору з охорони мистецьких та наукових закладів, місій, колекцій (Проект Пакту Еріха). Проект Пакту Еріха містить преамбулу і чотири статті, що в майбутньому визначили структуру (за змістом) усіх наступних договорів із цього питання. Як американська, так і європейська преса опублікувала Проект Пакту Еріха, який знайшов схвальну підтримку церкви, державних діячів, відомих учених світу. Протягом 1930 р. у багатьох країнах світу створюються комітети, комісії, союзи, що пропагують ідеї Пакту Еріха. Над багатьма пам’ятками культури замайоріло знамено миру, передбачене статтею II.

У 1931, 1932, 1933 роках проходять три міжнародні конференції Пакту, а в квітні 1935 р. офіційно Пакт Реріха підписують США і ще 20 країн Латинської Америки.

Четверта стаття Пакту Реріха визначає право кожної держави приєднатися до цього важливого документа. Однак Європа вже готувалася до війни. Німеччина, Італія, Іспанія, Англія, Угорщина, Румунія, Болгарія в силу внутрішніх соціально-економічних та політичних причин не тільки проігнорували Пакт, а й ужили дипломатичних кроків щодо його нейтралізації. Десятиріччя (1935-1945 рр.) виявилося згубним в історії пам’яток культурної спадщини людства. На порядку денному були питання самозбереження і самовиживання людської спільноти. Тільки в кінці 50–их років людство заново для себе «відкриває» Пакт Реріха.

Ліга Націй, що була авторитетним міжнародним утворенням до Другої світової війни, вичерпала свої можливості, і в 1946 р. світова спільнота створила нову міжнародну організацію – ООН. Остання має багатогалузеву структуру, включаючи ЮНЕСКО, що за своїм статутом опікується блоком міжнародних проблем з питань культури.

З ініціативи Нью-Йоркського комітету Пакту Реріха 1954 р. ЮНЕСКО скликала міжнародну конференцію (взяли участь 56 країн). Були прийняті Гаазька конвенція і Протокол про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту. Через 12 років (1966 р.) Генеральна конференція ЮНЕСКО приймає Декларацію принципів міжнародного культурного співробітництва, а в 1970 р. – Конвенцію про заборону і попередження незаконного ввезення, вивезення й передачі права власності на культурні цінності (ратифікували парламенти 91 країни). У 1972 р. ЮНЕСКО приймає Конвенцію про охорону всесвітньої та культурної спадщини (ратифікувала 171 країна світу). Остання конференція була дуже важливою. Вона завершила довготривалий процес пошуку і становлення міжнародних структур реєстрації, обліку культурної спадщини. Створений у 1972 р. Комітет з охорони всесвітньої культурної та природної спадщини наділений нормативними економічно забезпеченими функціями. Комітет слідкує за збереженням пам’яток, розподіляє субсидії фонду, заносить у списки всесвітньої спадщини нові об’єкти.

Структура і розміщення об’єктів всесвітньої 

культурної спадщини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Подальший розвиток міжнародної діяльності з охорони пам’яток культури позначився створенням Міжурядового комітету зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їх походження у разі незаконного привласнення цінностей іншими країнами. Але діяльність комітету проходить у дуже складних умовах. Нині чітко не визначені критерії законності чи незаконності привласнення. Національні законодавства з цього приводу часто містять діаметрально протилежні положення. Не всі країни прийшли до єдиної точки зору щодо того, чим керуватися при поверненні історичних пам’яток, переміщених під час Другої світової війни – двосторонніми угодами чи багатосторонніми. У березні 1999 р. приймається Другий протокол до Гаазької конвенції 1954 р. про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.

У ХХ ст. була створена досить значна нормативно-правова база стосовно збереження світової культурної спадщини. Людство усвідомило, що остання виконує такі специфічні функції, які зачіпають глибинні інтереси  розвитку суспільства. Крім того, ці функції не поновлюються іншими галузями культури. Однак світова спільнота на початку ХХI ст. – це суспільство не тільки рівних,