Специфіка культурологічного знання

Як відомо з історії, етнічно-родова і ранньо-класова культурна спадщина зосереджена саме в країнах Близького Сходу, Стародавньої Індії, Китаї. Однак, в силу соціально-економічних, політичних, етнічно-національних та інших причин у світовій скарбниці найменше об’єктів із цих країн. Із початку ХХ ст. цей регіон був економічно малорозвинутий, культурні надбання вивозилися за їх територіальні межі, частина просто руйнувалася. Територіальні претензії в межах самого регіону та боротьба між окремими етнічними групами за владу в центрі також не сприяли збереженню пам’яток. Сьогодні, як і 100 років тому, гостро стоїть питання вироблення дієвих міжнародних механізмів впливу на ті соціуми, які нехтують загальноприйнятими нормами міжнародного права.

Теоретичний рівень аналізу цієї проблеми є досить багатогалузевим, він зачіпає такі науки, як соціологія, філософія, політологія, правознавство, міжнародні відносини, економіка і низку інших. У своїй сукупності науки створюють теоретичний фундамент міжнародних Інститутів збереження світової культурної спадщини з чітко окресленими функціями своєї діяльності.

Державно-правові інститути збереження культурної спадщини поділяються на міжнародні і національні:

міжнародні – ООН, включаючи ЮНЕСКО та регіональні міжнародні організації і їх комітети;

національні – міністерства, комітети, департаменти.

Сучасна система міжнародно-правових інститутів наділена певними нормативними функціями. В теоретичному плані це одна з найскладніших проблем. Наділення будь-якої світової організації певними нормативно забезпеченими функціями завжди містить елемент зовнішнього втручання у внутрішні справи окремих країн. Тому, на перший погляд, просте питання охорони пам’яток, які дістають статус світової значущості, на міжнародному рівні набуває нового політичного змісту, і не всі країни мають однакову точку зору щодо конкретних механізмів розв’язання цієї проблеми.

Не менш важливою є економічна функція. Світова спільнота, сконцентрувавши фінансові можливості, в змозі надати суттєву економічну допомогу з цього питання і реалізувати проекти, що не під силу одній, навіть досить багатій державі. Поза всяким сумнівом, останніми роками великого значення набула функція пропаганди культурного надбання людства. Культурні взаємозв’язки між народами:

а) знімають соціальну напруженість у відносинах;

б) „знімають” зверхність одних етносів по відношенню до інших;

в) формують нове планетарне світобачення.

Збереження культурної спадщини на рівні національних держав має такі цілі:

1. Трансформація національних особливостей в наступні покоління, формування національного почуття гордості, усвідомлення етнічно-родової єдності.

2. Формування та збереження міжнародного іміджу як держави з багатовіковими традиціями для співробітництва.

3. Економічна вигода (туристичний екскурсійний бізнес).

У реалізації вищеназваних цілей держава використовує низку заходів, включає у цей процес інші державні інститути, громадські організації. Зокрема, держава:

•видає закони;

•фінансує роботи;

•управляє процесами збереження пам’яток;

•виступає суб’єктом у міждержавних відносинах;

Громадські ж організації безпосередньо:

•займаються задоволенням культурних потреб населення;

•проводять просвітницьку роботу;

•здійснюють роботу із захисту пам’яток, з організації міжнародного культурного співробітництва;

•планують благодійні акції;

•займаються меценатством.

Україна має давні традиції збереження культурної спадщини. Вони беруть свій початок з часів Ярослава Мудрого. Насамперед, створюються приватні колекції предметів старовини (ХVII ст.), зароджується музейна справа (кінець ХVIII – початок ХIХ ст.), створюється Товариство з історії минувшини; в другій половині ХIХ ст. Створюються державні організації з цільовим призначенням охорони культурних цінностей. Як відомо, 70% пам’яток зосереджені у західних областях. Серед цих пам’яток більше від половини – культові споруди.

Нині в Україні діють наступні пам’яткоохоронні громадські організації:

•Українське товариство охорони пам’яток історії та культури;

•Всеукраїнська спілка краєзнавців;

•Український фонд культури;

•Українське історико-просвітницьке товариство „Меморіал”;

•Українська асоціація захисту історико-культурного середовища. Діяльність цих організацій обумовлена Законом України „Про охорону культурної спадщини”.

 

4. Толкотт Парсонс про культурні орієнтації людей

Американський соціолог-теоретик Толкотт Парсонс (1902-1979 рр.) у своїй теорії культури, визначаючи роль культурних орієнтацій людей, підкреслював: якщо культура – це всі духовні і матеріальні досягнення людей, то вони є результатом суспільно-зумовлених дій на рівні двох систем – соціальної та власне культурної.

На основі першої й нижчої з них, соціальної, спільні дії людей орієнтовані насамперед на своє біологічне самозбереження в умовах певного середовища. Тут кожний прагне : а)адаптуватися (пристосуватися) до нього; б) досягнути поставлених перед собою завдань; в) інтегруватися, тобто об’єднатися з іншими індивідами; г) відтворювати вже створені соціальні структури; д) знімати з себе виникаючі нервові та фізичні напруження.

У другій системі, культурній, позбавленій біологічної обумовленості, культура виступає як складна система символів і норм, які постійно змінюються людьми у напрямі їх удосконалення. Т. Парсонс у своїх працях прагне створити єдину теорію суспільства, де найважливішим регулятором поведінки людей виступатиме культура з її нормативністю і символічністю.

Таким чином, орієнтація людей на збереження – суттєва, базова функція культури. Її пріоритет порівняно з функцією змінності визначається, по-перше, наявністю спільних основ, властивих усім культурам, так званих „культурних універсалій”, які кореняться в природі людини, в його біологічних особливостях, базових потребах тощо. По-друге, культура, на відміну від технічної цивілізації, свою справжність набуває в минулому, яке містить у собі „колективне несвідоме” нації, народу, що визначає суть його теперішнього й майбутнього. Саме минуле є справжнім „простором” буття культури як системної цілісності, бо воно потенційно утримує в собі все багатство людського духу, сприяє його самоздійсненню в теперішньому