Статистика витрат виробництва і цін

Поточні витрати підприємств оптової торгівлі – це грошове відбиття витрат живої та вречевленої праці на здійснення поточної господарсько-торговельної діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових і фінансових ресурсів.

До складу поточних витрат підприємства оптової торгівлі належать витрати обігу – представлені в грошовій формі підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які становлять собівартість послуг із доведення товарів від виробника до покупця та пов’язаних зі зміною форм вартості.

Відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснювалися. При цьому витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витратами не визнаються:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими
• аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
• погашення отриманих позик;
• попередня оплата товарів (робіт, послуг) ;
• інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, які не призводять до зменшення власного капіталу підприємства;
• витрати, які відображаються шляхом зменшення власного капіталу згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (надані знижки, повернення товарів тощо).

Поточні витрати підприємств оптової торгівлі за видами діяльності класифікують за такими групами: витрати операційної діяльності; витрати фінансової діяльності; витрати інвестиційної діяльності; інші витрати звичайної діяльності; надзвичайні витрати [3, c. 74].

До складу витрат обігу включають операційні витрати, транспортно-заготівельні витрати, що припадають на реалізовані товари, та відсотки за кредит, що належать до витрат фінансової діяльності.

Витрати операційної діяльності поділяють на:

• витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів (продукції, послуг) ;
• адміністративні витрати;
• витрати на збут;
• інші операційні витрати.

 

 

 

Динаміка цін і тарифів в основному вивчається індексним методом. Згідно з методологією системи національних рахунків загальним показником зміни цін і тарифів є індекс споживчих цін на товари та тарифів на послуги, за якими домашні господарства-споживачі купують товари та оплачують послуги (індекс інфляції).

У разі окремого вивчення цін виробників розраховуються зведені індекси цін промислової продукції; цін реалізації сільськогосподарської продукції заготівельним організаціям; індекс цін для капітальних вкладень, у тому числі будівельно-монтажних робіт, індекси тарифів вантажних перевезень за видами транспорту та в цілому.

Статистичне вивчення динаміки цін і тарифів підприємств промисловості, сільського господарства, будівництва та вантажного транспорту проводиться з використанням інформації, або отримується в порядку спеціально організованого статистичного спостереження, або міститься в різних формах звітності.

У промисловості організоване статистичне спостереження за цінами на готову продукцію.

Ціни на готову продукцію (ціни виробників) реєструються по окремих товарах-представниках, відбір яких проводиться поетапно:

• централізовано на федеральному рівні формується перелік найбільш представницьких товарів для кожної галузі промисловості і визначаються базові підприємства, що виробляють ці товари;
• на регіональному рівні статистичні органи спільно зі спеціалістами базових підприємств формують набір конкретних видів товарів для реєстрації цін виробництва.

Реєстрація цін проводиться щомісяця в один із узгоджених з підприємствами днів, приблизно з 17-го по 27-е число кожного місяця. При цьому заповнюється спеціальний бланк, де наводяться дані про ціни за поточний та попередній місяці.

Реєстрації підлягають фактичні ціни на продукцію, вироблену і відгружену в поточному місяці на внутрішньо-російському ринку, не включають непрямі податки, що сплачуються покупцем понад ціни виробника, зокрема податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір та інші спецподатки, – тут також не враховуються транспортні витрати по доставку продукції від станції відправлення до споживача [6, c. 53].

Для забезпечення зіставлення в динаміці реєстрованих цін рекомендується дотримуватися умови сталості не тільки видів продукції, але і споживачів і умов продажу.

У практиці реєстрації цін нерідко складається ситуація, що утрудняє дотримання цих умов, тому використовуються різні статистичні методи, що забезпечують порівнянність реєстрованих цін: реєстрація цін «старого» і «нового» товару одночасно в двох суміжних місяцях, плавний перехід з реєстрації цін одного виду товару на інший і т. д.

Забезпечення порівнянності реєстрованих цін – одне з основних умов достовірності обчислювальних індексів.

Індекси цін, розраховані за окремими товарів-представників, поширюються на продукцію відповідної галузі (підгалузі) поетапно, в залежності від рівнів агрегації товарів у галузі.

Залежно від вибору базових або поточних рівнів кількісних показників для зважування під час індексного дослідження цін, як зазначалося раніше (розд. 2), використовують формулу Ласпейреса або Пааше.

Індекс Ласпейреса, як правило, дещо більший, ніж індекс Пааше. Така системна залежність відома як ефект Гершенкрона, що за умов суттєвих структурних зрушень у кількості вироблених товарів та змін їх асортименту посилюється появою принципово нових видів товарів. З макроекономічного погляду використовувати формулу Ласпейреса доцільніше, оскільки на рівні народного господарства в цілому пропорції між випуском та цінами основних видів продукції змінюються з року в рік не дуже значно.

Раніше за умов централізованого управління реалізацією продукції та планового ціноутворення статистика, зокрема й України, використовувала лише індекс Пааше.

За теперішніх умов з огляду