Сутність та системні характеристики ризику в логістичних ланцюгах

2.Реалізація визначеного виду ризику не обов’язково збільшує або зменшує ймовірність виникнення іншого виду ризику.

3.Максимально можливий збиток у випадку реалізації конкретного ризику не повинен перевищувати фінансових можливостей господарюючого суб’єкта.

У загальному випадку аналіз ризику здійснюють у наступній послідовності:

1) виявлення внутрішніх та зовнішніх чинників, що збільшують чи зменшують ступінь певного виду ризику;

2) аналіз виявлених чинників;

3) оцінювання певного виду ризику за двома підходами:

а) визначення фінансової доцільності (ліквідності);

б) визначення економічної доцільності (ефективності вкладених засобів);

4) встановлення допустимого ступеня ризику;

5) аналіз окремих операцій щодо обраного ступеня ризику;

6) розробка заходів щодо зниження ступеня ризику;

7) вибір найбільш прийнятних варіантів рішень.

На рисунку 2.1 наведена схема логічного процесу аналізу ризику під час прийняття управлінських рішень. 

 

Рис. 2.1. Логічний процес аналізу ризику

В результаті реалізації ризиків в підприємницькій діяльності можуть виникнути  ті чи інші втрати, які  можна згрупувати в такі види:

1. Фінансові втрати – це прямий грошовий збиток, що може бути нанесений підприємству внаслідок реалізації визначеного ризику або групи ризиків.

2. Матеріальні втрати – це непередбачені планом розвитку підприємства додаткові витрати чи прямі втрати виробничих засобів.

3. Втрати часу – це такі втрати, що пов’язані з нераціональним його використанням внаслідок виникнення визначених видів ризиків. Втрати часу розділяють на дві групи втрат:

трудові втрати – втрати робочого часу, які викликані випадковими обставинами;

неефективна організація – це такі втрати, що виникають у тому випадку, коли процес підприємницької діяльності здійснюється повільніше, ніж це було узгоджено раніше.

4. Соціальні втрати – це такі види втрат, що пов’язані з нанесенням збитку здоров’ю і життю людей.

5. Збутові втрати – втрати, які пов’язані зі зміною відношення покупців до виробленого підприємством продукту в бік переваги продуктам інших підприємств або інших продуктів.

6. Екологічні втрати – це нанесення шкоди навколишньому природному середовищу. Ці витрати поділяються на прямі і непрямі:

прямі – це втрати, що виникають безпосередньо на підприємстві і воно відчуває на собі їх вплив через короткий проміжок часу;

непрямі втрати – виникають в тому випадку, якщо шкідливий вплив на навколишнє середовище буде впливати на діяльності підприємства через тривалий час.

7. Морально-психологічні втрати – обумовлені тим, що будь-яке підприємство є складною соціальною системою і порушення рівноваги цієї системи може привести до небажаних наслідків.

Аналіз ризиків здійснюють з точки зору їх якісної та кількісної оцінки.

Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції в даній сфері економічної діяльності. Його головна мета - визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики.

Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому, що є теж досить складною проблемою.

 

2.2. Методи оцінки ризиків

2.2.1. Загальна характеристика методів оцінки ризиків.

Як вище було зазначено можна виділити два підходи до оцінки ризику:

якісний;

кількісний.

Завдання якісної оцінки ризику полягає в необхідності визначити можливі види ризику, оцінити принциповий ступінь їх небезпеки і виділити фактори що впливають на рівень ризику. Як правило, якісний аналіз ризику проводиться на стадії розробки бізнес-плану. Якісний аналіз проводять по двох напрямках.

Сутність першого напрямку полягає в тому, що проводиться порівняння очікуваних позитивних результатів від вибору конкретних видів діяльності з можливими наслідками. Наслідки доцільно класифікувати за аналогією з втратами на фінансові, матеріальні, часові, соціальні, збутові, екологічні і морально-психологічні. При цьому наслідки повинні бути порівняні з можливими результатами, які одержуються підприємством при розвитку даного напрямку діяльності. Ризикувати доцільно, якщо це призводить до кращих наслідків, при обґрунтуванні правильності своїх дій.

Проблеми ризику повинні розглядатись та враховуватись як під час розробки стратегії, так і в процесі реалізації оперативних задач.

Другий напрямок полягає в тому, що необхідно визначити вплив рішень, що приймаються підприємством  на етапі розробки стратегії на інтереси суб’єктів господарської діяльності інших підприємств. Необхідність наявності цього аспекту при аналізі ризиків зумовлюється тим, що окреме підприємство не функціонує окремо від інших суб’єктів, а є лише одним з його елементів.

Ринкова економіка, що характеризується наявністю невизначеності, можливістю вибору для суб’єктів підприємницької діяльності одного чи декількох напрямів розвитку із сукупності альтернативних напрямів, а також їх зацікавленість в кінцевих результатах і можливість самостійно приймати господарські рішення, обумовлює наявність ризикових ситуацій.

Ризикованій ситуації притаманні такі основні умови: наявність невизначеності, конфлікту, наявність альтернатив і необхідність вибору однієї з них, зацікавленість у результатах, можливість оцінити наявні альтернативи і прийняти рішення.

Усі чинники, що тою чи іншою мірою впливають на ступінь ризику, можна поділити на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні.

Об’єктивні чинники не залежать безпосередньо від підприємства та менеджерів: інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.

До суб’єктивних чинників відносяться ті, котрі характеризують суб’єкт прийняття відповідних рішень (безпосередньо менеджерів, підприємства): виробничий потенціал, технологічне забезпечення,