Своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе

 

Вступ

РОЗДІЛ І. ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ АЛЬФРЕДА ДЕ МЮССЕ

1.1 Короткі відомості із біографії

1.2 Життєвий та творчий шлях

РОЗДІЛ ІІ. СВОЄРІДНІСТЬ ДРАМАТУРГІЇ АЛЬФРЕДА ДЕ МЮССЕ

2.1 Іще один романтик…

2.2 «Ліру кинь і в бій»

2.3 Ми пишемо нашою власною кров’ю

2.4 З любов’ю не жартують

2.5 «Лоренцаччо»

2.6 Син свого століття

Висновок 

Список використаних джерел

 

 

Актуальність даної курсової роботи зумовлена тим, що Альфред де Мюссе був молодшим сучасником великого покоління французьких романтиків, до якого належать Ламартін і Віньї, Гюго і Жорж Санд. 

В літературу він прийшов на порозі 30-х років, і цей прихід у повному значенні слова був тріумфальним: вже перша його збірка поезій і поем "Іспанські та італійські казки" викликала загальне захоплення, яке докотилося аж до далекої Росії (мається на увазі, зокрема, емоційна реакція Пушкіна). "То була сама весна, — писав Сент-Бев, — справжня весна поезії, що розквітла на наших очах... Ніхто інший не зміг так відразу, з першого погляду навіяти уявлення про юного генія" (Мюссе не виповнилося й двадцяти років, коли вийшла перша його збірка) [13, 114].

Це уявлення підтвердила наступна його збірка "Спектакль у кріслі" (1832), до якої увійшли драматична поема "Уста й чаша", поема "Намуна", комедія "Про що мріють дівчата"; в другому виданні 1834 р. збірка доповнилася поемою "Ролла", драмами "Андреа дель Сарто", "Примхи Маріанни" та "Фантазіо". Молодий Мюссе творить з незвичайною легкістю та інтенсивністю, в середині 30-х років серед інших його творів з'являються знаменитий ліричний цикл "Ночі" (1834-1837), історична драма "Лоренцаччо" (1835), роман "Сповідь сина віку" (1836). Але талант Мюссе, який спалахнув так рано і яскраво, так само швидко починає згасати, не сягнувши свого зеніту: вже під кінець 30-х років його творчість йде на спад, в 40-ві — він не створює нічого значного, крім декількох поезій і новел. В останнє десятиліття свого недовгого життя майже повністю замовкає.

Об’єктом дослідження є своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе, а предметом – жанрова особливість його творчості.

Мета курсової роботи – дослідити своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе на прикладі найвизначніших його творів.  

Молодший у когорті французьких романтиків, Мюссе вносить в романтичну літературу не стільки нові теми й мотиви, скільки новий тон і стиль їх потрактування. Як і Віньї, він теж тяжіє до байронічної течії, в його творчості багато трагічного надриву, але однак не менше життєлюбності й іронії, життєлюбної іронічної гри. В ранніх його творах переважала ця життєлюбно-іронічна гра, далі ж вона тісниться трагічно-похмурим світобаченням, на перший план виходять мотиви "хвороби віку".

Практичне значення дослідження полягає в можливості зрозуміти специфіку творчості Альфреда де Мюссе та його літературного доробку.

Структура курсової роботи: складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У першому розділі розглянуто життєвий та творчих шлях Альфреда де Мюссе. Другий розділ присвячений детальному вивченню його літературного доробку. У висновках викладено основні результати дослідження, визначено істинне значення Альфреда де Мюссе у світовій літературі.

Загальний обсяг роботи становить 40 сторінок, кількість використаних джерел – 24. 

 

Мюссе народився 11 грудня 1810 р. в Парижі, походив зі знатного, але збіднілого роду (в XVI столітті один з його предків одружився на Кассандрі, музі Ронсара). З дитинства виявляв крайню нервовість, що доводила його до припадків. У віці дев'яти років поступив у коллеж Генріха IV. Він вивчав спочатку юриспруденцію, потім медицину, але незабаром кинув заняття й відмовився від усякої професії.

Старший брат Альфреда - Поль-Эдм також займався літературою. Перші вірші Мюссе написані під впливом романтичного суспільства «Сенакль» («cenacle»), у якому царювали тоді Гюго, Віньї, Сент-Бев, Шарль Нодье й брати Дешан. Але вплив романтичної школи залишився в минулому у творчості Мюссе. Він заплатив данину захопленню Іспанією умовною мальовничістю шовкових сходів і потаєних входів в «Don Paez» й «Contes d'Espagne et d'ltalie», але незабаром став дозволяти собі іронічні витівки проти романтиків («Ballade a la lune») і остаточно порвав зі своїми першими вчителями в «Pensees secretes de Raphael».

Після романтичного періоду наступив другий, відзначений розчарованістю й скептицизмом: до нього відносяться драматичні поеми: «La Coupe et les levres» й «A quoi revent les jeunes filles», а також «Namouna». У першій із цих п'єс намічена улюблена ідея Мюссе, що розпуста безповоротно губить душу й унеможливлює повернення до чистоти юнацьких почуттів; в «Namouna» позначається легковажна філософія розчарованого світського жуїра, дуже дотепна й блискуча; «A quoi revent les jeunes filles» - поетичний «marivaudage», де легка скептична посмішка автора надає смутний відтінок наївної поезії сюжету. Характер поезії Мюссе зовсім міняється в третьому періоді його творчості, коли, після легковажного розгулу першої юності, він зустріне першу глибоку любов, що буде фатальною для всього його життя [8, 147].

В 1833 р. він зустрівся вперше з Жорж Санд - і це його цілком зміцніло