Своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе

Вона не повірила. Однак було в листі щось таке, що все-таки її схвилювало. Мюссе написав, що "любить, як дитина". Ні про що вона так глибоко не тужила, як про таке почуття любовного материнства. Жорж Санд була старше Альфреда на шість років... Та й сльози, якими він залився при їхній зустрічі, торкнули її серце. 

Він переїхав до неї. І Жорж Санд радувалася, що є тепер перед ким розгорнути свої хазяйські таланти. Він же зображував нестерпного пустуна, малював на них обох карикатури і писав забавні віршики в її альбом. Вони любили влаштовувати розиграші. Один раз вони дали обід, на якому Мюссе був у костюмі маркіза XVIII століття, а Жорж Санд у панье, у фижмах і мушках. Іншим разом Мюссе переодялася в одяг нормандської селянки й прислужувала біля столу. 

Мюссе шукав у любові драматичні переживання, тому свідомо заподіював собі й коханій страждання. Але хоча поет і почував себе щасливим, десь на самому дні серця з'явилися перші симптоми нудьги. Пройшло божевілля почуттів, він став порівнювати її з іншими жінками... і не побачив різниці. У романі "Сповіді сина століття", написаного під впливом глибокого почуття до Жорж Санд, Мюссе визнавав, що інший раз якийсь її жест, слово, манера роздягатися нагадувала йому дівицю легкої поведінки. Вона розчарувала його як коханка. Жорж Санд не могла допустити, щоб люди думали, що вона кинута цим коханцем всіх жінок й, викликавши на допомогу все багатство своєї уяви, намагалася дати йому повноту насолод. 

Уже після їхнього розриву Альфред де Мюссе писав: "Я думаю, що їй ніколи не вдалося випробувати вищої насолоди, однак вона була цікава в задумах, що часто робило враження безсоромності, породженою самою холодністю". 

Незабаром коханці виїхали в Італію. Номер, що вони знімали в дорогому отелі, став місцем драматичних сцен. Мюссе увесь час дратувався через педантичністю Жорж Санд, з якої вона незмінно, навіть під час подорожі, сідала за роботу, підхоплюючись уночі з постелі й замикаючи двері, що з'єднують їхньої кімнати. Злість поета проявлялася в бурхливих сценах. Він не вибирав слів, почуваючи себе ображеним і непочутим. Видимо, тоді пролунали слова, які важко простити: "Жорж, я помилився. Вибач, але я не люблю тебе". Але негайно виїхати Жорж Санд не могла її не відпускала лихоманка, підхоплена ще під час подорожі. Перші два тижні у Венеції Мюссе шукав розваги в місті. Коли вона відчула себе краще, раптом занедужав Мюссе. Хвороба виглядала дуже страшною, повторювалися приступи галюцинацій. 

Двадцять днів Жорж Санд і молодий лікар Паджелло перебували біля постелі поета. Тим часом загострена інтуїція видужуючого Мюссе нашіптувала йому, що він заважає двом. Ми любимо тільки те, чим цілком не володіємо. Він любив її знову. Мюссе наполегливо жадав пояснень, але Жорж Санд нагадала йому, що вони розсталися ще перед її хворобою... 

З Італії Мюссе повернувся розбитим душевно й фізично. Він був близький до розпачу. Світло його вже не приваблювало. Навіть костюмовані бали Олександра Дюма-батька й художника Деверіа, на яких блистала знаменита красуня Кидалоза, не могли розвіяти смуток Мюссе.

У Парижі Мюссе шукав відсутню Жорж, ходив її дорогами, зворушувався залишеними нею на блюдечку цигарками й ховав у кишеню її зламаний гребінь; з тієї пори він став носити його при собі як амулет. 

І раптом Мюссе зустрів жінку, що змусила його знову повірити в життя. Княгиня Христина Бельджойзо зробила фурор на балі короля Луї-Філіпа, після чого стала приймати у своєму салоні вищу аристократію Парижу, а також інтелектуальний і художній кольори Франції. Альфред Мюссе зустрічався із цією дивною жінкою в самих модних салонах. Чоловік княгині дуже люб'язно поставився до поета, дозволивши йому бути ближче до свого божества. Мюссе був уражений, осліплений, подавлений. Нічого подібного він ніколи не випробовував. "Є чи в неї серце?" - думав він, коли його не менш захоплені друзі вже давно зрозуміли, що брюнетка із блакитними очами - вірна дружина, хоча й не позбавлена кокетства. Мюссе оспівав її під ім'ям "Нінон". 

Неприступність знатної міланки незабаром була заповнена любовним жаром дуже миленької гризетки Луїзи. Одночасно поет знаходив розраду й у прихильному відношенні письменниці Луїзи Коллэ, що, щоправда, називала свою дружбу з Мюссэ чисто платонічною (у своєму романі "Lui", присвяченому життя поетеси). 

Геніальні люди дивним чином можуть сполучати в собі страждання й легкодумство ловеласа. Поет дарував своє почуття й пані Жубер, дуже милій і талановитій особі, що написала коштовні "Спогади". Вона також допомогла розвіяти тугу поета після розлуки з Жорж Санд, надихнувши його на створення комедії "Un carpice", що стала класикою французької сцени. 

Навесні 1838 року в салоні мадам Жубер Мюссе побачив виступ юної співачки, Поліни Гарсії, сестри Малібран, чию смерть він оплакував у чудових стансах. Голос Поліни був до того ніжний і чистий, а виконання настільки проникливо й жагуче, що поет відразу закохався в некрасиву, але проте чарівну дівчину. Однак у маленької іспанки було не таке легко займисте серце, як у чутливої парижанки. Вона зуміла удержати "принца Фосфору", як називала мадам Жубер свого коханця, на достатній відстані. 

Через рік Мюссе зустрівся зі