Своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе

 

 

У цей час Мюссе працював над романом «Сповідь сина століття». У листах до Жорж Санд 1834 року він обіцяв прославити їхню любов: «Але я не вмру, поки не напишу книгу про нас тобою (особливо про тебе)». Навесні 1835 року, після того як вони остаточно розсталися, Мюссе прийнявся за роман. Але картина, зображена ним, виявилася набагато ширше опису його нещасної любові. Назвати роман «Сповідь» - значило поставити себе в положення людини, що зізнається у своїх помилках і приймає на себе відповідальність за них. Але автор - син століття, і, отже, його зіпсованість, неповноцінність обумовлена загальними причинами. На початку книги автор пояснює їх - це причини політичного, соціального й літературного характеру. Величезна напруга всієї Франції під час наполеонівських війн при Реставрації змінилося порожнечею й непевністю. Молодь, підготовлена до військової кар'єри, не бачить, до чого прикласти свою енергію. Усе продажно, всім панують гроші. 

Література повна розчарування, відрази до життя. Релігія мертва, і ніщо не прийшло їй на зміну. Молодь безсило проклинає все або віддається розпусті. Тільки-но Октав, герой «Сповіді», вступає в життя, як його чекає розчарування: зрада коханої жінки. Це вражає його в саме серце. Він пробує відволіктися полюванням, верхівковою їздою, науковими заняттями, але тільки в пороці знаходить він забуття. Однак порок залишає незгладимий слід у душі юнака й робить його нездатним на теперішнє велике почуття. Ця тема зв'язує «Сповідь» з колишніми творами Мюссе «Ролла» й «Лоренцаччо», де поет болісно намагається вирішити ту ж проблему. Октав терзає свою кохану Бригитту, мучить її дріб'язковими ревнощами, отруює кожну хвилину їхнього щастя. Він мучить її головним чином тому, що не вірить їй, не вірить у теперішню любов і сам на неї не здатний. І все це через те, що в ранній юності він безжалісно розтратив свої життєві сили. Книга дихає щирістю, пристрастю, тріпотить живою реальністю. Мюссе - автор «Сповіді сина століття» остаточно переборює умовності романтичної школи. Очами письменника-реаліста дивиться він на роздирання й борошна свого героя й зображує їх із захоплюючою правдивістю, з незвичайним мистецтвом психологічного аналізу. Недарма Герцен посилається на цю книгу як на доказ свого твердження, що в Європі 30-х років «немає юності й немає юнаків».

В 1836 році Мюссе остаточно завершив свій розрив з романтичною школою, опублікувавши в «Ревю де де монд» сатиричні «Листи Дюпюи й Котоні». З них особливо цікаво перше. Два провінційних передплатники «Ревю», люди зі статком і «з гарним положенням у суспільстві», хочуть з'ясувати, що означає слово «романтизм». Спочатку вони думали, що романтизм - це відсутність трьох єдностей; потім - що це змішання трагічного з комічним, що це наслідування німцям й англійцям. Але щораз власними міркуваннями вони спростовують своє неповноцінне визначення. У провінції слово «романтизм» звичайно вважають синонімом безглуздості, але їх і це не задовольняє. Вони хочуть докопатися до щирого змісту. Один час вони думали, що романтизм полягає в тім, щоб не голитися й носити жилети із широкими одворотами, або в тім, щоб відмовлятися від несення служби в Національній гвардії, а потім і зовсім перестали думати що-небудь із цього приводу. Зрештою, вивчивши тексти відомих романтичних здобутків, обоє вони прийшли до висновку, що романтизм - це зловживання прикметниками. На нівець зводиться «велика реформа» французької літератури! [15, 301]

 

 

Поезія, на думку Мюссе, повинна говорити про сучасну людину. Однак ніхто з письменників існуючих шкіл не зображує сучасну людину: «Хіба є де-небудь художник або поет, що цікавиться тим, що відбувається не у Венеції, а в Парижі, навколо нас? Хіба говориться що-небудь про нас у театрах або в книгах?.. А тим часом у душі сучасної людини є тривоги, хвилювання, пристрасті, які коштують того, щоб стати сюжетом поетичного здобутку. Ювенал, Шекспір, Байрон - от це були сучасні для своєї епохи поети, вони зображували те, що хвилювало сучасність. І це шлях, по якому повинен іти теперішній художник».

Мюссе байдужий до презирства представників відкинутої їм літературної школи. У той момент, коли в романтизмі починають з'являтися поетичні угруповання, звідки незабаром вийдуть парнасці й перші символісти, що нехтують «неосвічену юрбу», Мюссе вимагає поезії, зрозумілої для широкої публіки: «Набільша помилка думати, що існує піднесене мистецтво, недоступне для непосвячених... Треба прагнути залучити до себе юрбу, щоб вона розуміла тебе й любила».

Наприкінці 30-х й в 40-х роках Мюссе написав ряд повістей, здебільшого на теми сучасного життя. Серед них - символічна «Історія білого дрозда». У сім'ї звичайних чорних дроздів народилося біле пташеня. Батько й мати здивовані його незвичайними кольорами, але вони ще більше дивуються, коли він починає співати по-своєму, не дотримуючись ніяких правил і звичаїв теперішніх дроздів. Він співає тим голосом, яким нагородила його природа, співає від душі, коли йому весело й коли йому сумно. Дрозди не визнають його своїм, і він зі слізьми запитує себе: «Хто ж я такий, якщо не дрозд?» Він залишає рідне гніздо й летить куди очі дивляться. Але птахи ніде не приймають його, і він у розпачі повертається на батьківщину. Випадково він довідається, що бувають і білі дрозди, але зустрічаються вони дуже рідко, і він вирішує, що якщо природа створила його незвичайним, то він і буде поводитися як істота виняткова, буде без сумнівів виливати свою душу, співати про свої страждання, про те, що його терзає й мучить.

Мюссе й справді був білим дроздом, рідкісним птахом із чудесним голосом, і співав він тільки про те, про що не міг мовчати. Його поезія завжди шукає головного, завжди харчується тільки самими хвилюючими думками й почуттями й тому завжди глибоко щира й гуманна.

В останні роки життя Мюссе писав мало. Непереборні апатія й утома охопили його, імовірно, це було пов'язане із хворобою серця. Він почував себе самотнім і занедбаним. 2 травня 1857 року він помер у Парижі, на руках у свого брата.

«Мюссе - спадкоємець великих французьких письменників. Він із сім'ї Рабле, Монтеня й Лафонтена. Якщо спочатку він і драпірувався в романтичні лахміття, то тепер можна впевнено стверждувати, що він виряджався в маскарадний костюм з метою посміятися над розпатланою літературою того часу. Французький геній, з його почуттям міри, його логікою і ясністю думки, був властивий цьому поетові. Згодом його мовлення відрізнялося незрівнянною чистотою й м'якістю. Він буде жити в нашій пам'яті вічно, тому що багато любив і багато страждав». Так закінчує Золя свою прекрасну статтю, написану для «Вісника Європи» в 1877 році - з нагоди двадцятилітньої річниці від дня смерті поета.

Щирість, запашна свіжість, чарівність молодості, безстрашна іронія, крилата фантазія - все це й тепер зачаровує у творчості Альфреда Мюссе.

 

 

1. Бабенко К.П. Взаємозв’язок видів та шляхів. Як обрати найоптимальніший з них.// Всесвітня література в ВУЗах України. – 2007.

2. Беленький Г.И. Теория литературы // Современные проблемы методики преподавания литературы. / Отв. ред. Я.А.Роткович. – Куйбышев, 2003.

3. Брандесов Р.Ф. Опыт композиционного анализа // Литература – 1999. - №6. 

4. Васильєв Є.М. Творчий метод. Літературний напрям: Теорія літератури.// Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2008.

5. Волинський П. Основи теорії літератури. – К., 2004.

6. Вступ до літературознавства. Хрестоматія: Навч. посібник / Упор. Н.Бернадська. – К.: Либідь, 2006.

7. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Загальне літературознавство. – Рівне, 2006.

8. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К., 2008.

9. Гладишев В.В. Художній твір у літературознавчому контексті.// - Л., 2003.

10. Дем’яненко О.О. Теоретико-літературні поняття на уроках зарубіжної літератури. Всесвітня література в навчальних закладах України. – 2005. 

11. Державний стандарт базової повної середньої освіти. Характеристика освітніх галузей // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. 

12. Ісаєва О.О. Чи потрібна теорія літератури? // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005.

13. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 2003.

14. Мірошниченко Л.Ф. Формування теоретико-літературних понять на уроках зарубіжної літератури: Методичний лекторій для вчителів зарубіжної літератури. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. 

15. Назарець В.М. Теоретико-літературний курс // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002.

16. Ненько І.Я. Як викладати літературу сьогодні? // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004.

17. Нитченко Д. Елементи теорії літератури. – Полтава, 2004.

18. Ніколенко О. Концепція літературної освіти.// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2007.

19. Овсейко Л. Теория литературы может быть интересной. // Всесвітня література в навчальних закладах України. – 2006.

20. Сидоренко Г. Як читати і розуміти художній твір. — К., 2003.

21. Силкіна В.І. Виклад теоретичних відомостей має бути доступніший. // Всесвітня література в навчальних закладах України. – 2004.

22. Фролова К. Цікаве літературознавство. — К., 2006.

23. Фурсова Л. Всесвітня література в навчальних закладах України – 2006. 

24. Штейнбук Ф.М. Методика викладання зарубіжної літератури у ВУЗі. – К., 2007.