Своєрідність драматургії Альфреда де Мюссе

Мюссе, що недолюблював артистичну богему, все-таки відвідав Рашель. Її оточення й увесь театральний світ він описав в "Вечері в Рашелі". Коли молодій артистці вдалося звільнитися від опіки батьків, вона зняла дачу в Монморансі, там часто бував Мюссе. Він писав своєму братові: "Як чудова була Рашель недавно ввечері, коли бігала в моїх туфлях по своєму саду". Він збирався написати для своєї нової подруги дві трагедії у віршах, але серйозно про здійснення цього наміру не думав. 

Тим часом Рашель стала теперішньою зіркою театру "Французької комедії" й улюбленицею паризького суспільства. Один раз вона дала вечерю, на який був запрошений і Мюссе. Гості захоплювалися дорогоцінним кільцем на тонкому, майже прозорому пальці артистки. 

"Знаєте що, добродії? - сказала вона раптом. - Тому що кільце вам усім подобається, я повідомляю аукціон. Той, хто більше запропонує, той його й одержить". 

Гості охоче прийняли цю звістку й почали торгуватися. 

"А ви, мій поет, - звернулася Рашель до Мюссе,.- що ви запропонуєте?" - "Своє серце", - відповів Мюссе, і Рашель радісно викликнула: "Кільце ваше, Альфред!" 

Після цього вона сама надягла кільце на його палець. Звичайно, Мюссе вважав це жартом, і, прощаючись із Рашелью, хотів повернути їй дорогоцінну прикраса, але вона просила залишити кільце в себе. Коли ж Мюссе затявся, вона з винятковою грацією стала перед ним на коліна. 

"Подумайте тільки, дорогий поет, - сказала артистка, - якою незначною подякою буде це кільце за довгоочікувану роль, що ви для мене напишете! Дивіться на кільце, як на талісман, що нам принесе щастя". 

Але талісман не допоміг: Рашель незабаром переїхала в Лондон, а Мюссе більше не думав про свої трагедії. Захват перед Рашелью поступився місцем захопленню артисткою Розою Шері. І в один смутний осінній день він повернув кільце незрівнянній Рашель. Мюссе призначено було ще не раз зустрічатися з Жорж Санд. У Парижі після розриву з великою письменницею зустріли його із захватом. На нього дивилися як на Тангайзера, що був у гроті Венери й повернувся відтіля пересиченим, хворим і розчарованим. Це, втім, не перешкодило їй після повернення до Парижа зробити спробу до примирення. Жорж Санд у той час закінчила свій роман "Консуэло". Слава її гриміла далеко за межами Франції. Але й Мюссе перебував на гребені слави. 

Мюссе метався між непевністю й спробою все забути доти, поки йому не довелося викликати на двобій Густава Планше, літературного критика, що негативно висловився про Жорж Санд. Друг поета спробував пояснити Мюссе, що Жорж Санд не заслуговує того, щоб підставлятися через неї під кулі. Мюссе відмовився від дуелі, задовольнившись вибаченнями Планше. Він утомився й нарешті і зрозумів, що не потрібний їй і пішов. 

Серце жінки говорило, що вона, може бути, більше винувата в розриві, чим її друг. Мюссе не хотів вступати навіть у переписку зі своєю колишньою подругою й всі її листи відсилав назад нерозпечатаними. Тоді Жорж Санд удалася до хитрості. Одного чудового дня Мюссе одержав м'який запашний пакет. Загадковий вид пакета змусив поета задуматися, і він вирішив його розкрити: там виявилися чудові м'які чорні волосини, які він з такою пристрастю цілував. Жорж Санд відрізала собі волосся в знак покаяння. І поет поступився: вони повернулися до відносин. Але тепер уже Жорж Санд писала йому: "Ми повинні від цього вилікуватися". 

Їхній бурхливий роман знайшов своє відбиття в здобутку Жорж Санд "Вона й він", романі Альфреда де Мюссе "Сповідь сина століття" і поемі "Ночі". 

12 травня 1834 року Жорж Санд писала своєму коханому: "...Будь щасливий, будь коханим. Та і як тобі не бути щасливим й коханим? Зберігай мій образ у потайном куточку твого серця й заглядай туди в дні суму, щоб знаходити розраду й підбадьорення... Ти говориш, що аромат весни й бузку доноситься вітром у твою кімнату, змушуючи серце твоє битися любов'ю і юністю. Це ознака здоров'я й сили - самий ніжний з дарунків природи. Люби ж, мій Альфред, люби по-справжньому. Полюби молоду, чарівну жінку, що ще не любила й не страждала. Піклуйся про неї й не давай їй страждати. Серце адже жінки так ніжно, якщо тільки це не камінь і не лід. Я думаю, що середини не існує, так само як немає її у твоїй манері любити. Дарма ти намагаєшся обгородитися своєю недовірою або вкритися за безтурботністю дитини. Твоя душа створена для того, щоб любити полум'яно або зовсім зачерствіти..." [15, 157] 

 

В 1828 році в будинку вождя французького романтизму Віктора Гюго серед молодих, талановитих і вже прославлених відвідувачів його салону з'являється стрункий білявий юнак, скромний і добре вихований. Хлопчик жадібно прислухається до гарячих суперечок прихильників нової школи, а потім і сам починає читати вірші; вони вражають всіх присутніх і викликають зливу оплесків. Цей витончений юнак - сімнадцятилітній Альфред де Мюссе; вірші, які він читає - «Венеція», «Мадрид»,