Тематичне картографування

Іншими словами, ізолінії придатні не тільки для кількісної характеристики безперервних явищ у деякий момент (або період часу), але також для передачі кількісної зміни і переміщення явищ із часом. Нарешті, ізолінії можуть показувати час настання явищ і служити для цілей прогнозу.

Спосіб якісного фону. Спосіб якісного фону використовується для показу на карті якісних відмінностей якого-небудь явища шляхом поділу території (її районування) за тими, або іншими природними, економічними або політико-адміністративними ознаками. Цей спосіб використовується на картах ґрунтів, геологічних, ботанічних або на соціально-економічних картах (наприклад, на картах щільності населення).

При побудові на карті явищ способом якісного фону спочатку розробляють класифікацію що зображує явища; далі у відповідності до призначення карти.

Межі ділянок, що виділяються способом якісного фону, задають або в процесі польових зйомок (геологічних, ґрунтових, геоботанічних і т. п.), або на підставі різноманітних картографічних і літературних джерел.

Широке використання фарб призводить до того, що спосіб якісного фону іноді називають способом „кольорового фону”, хоча цей термін є невдалим. У цьому способі кольорові фони нерідко заміняються одноколірним штрихуванням, що відрізняються один від одного малюнком і ступенем затінення фону.

Спосіб локалізованих діаграм. Локалізовані діаграми (тобто діаграми, віднесені до визначених пунктів, точок) використовуються для характеристики величин сезонних і інших періодичних явищ. Наприклад, за допомогою стовпчикових діаграм показують зміну температури повітря чи атмосферних опадів по місяцях року для конкретного населеного пункту.

Як показують приклади, локалізовані діаграми, що характеризують явища в „точках”, з успіхом застосовуються у своїй сукупності для картографування явищ, суцільних на земній поверхні або які займають на ній значну площу. З цією метою діаграми розміщуються або в ряді довільно обраних типових пунктів або відносять до градусних клітин заздалегідь встановленого розміру (без вказання конкретних точок).

Точковий спосіб. Точковий спосіб використовується для картографування масових розповсюджених явищ, таких, як населення, особливо сільське, посівні площі, тваринництво і т. п. Позначають визначену кількість об’єктів (одиниць), явища картографування за допомогою точки (вірніше, невеличкого кружка), що розташовується на карті в місці, яке відповідає фактичному розміщенню явища. У результаті на карті задають деяку кількість точок рівного розміру й однакового значення, згрупування (щільність) яких дає наочну картину розміщення явища, а число дозволяє визначити його розміри (кількість об’єктів).

У точковому способі істотним є довільний вибір „ваги” точки, тобто встановлення кількості об’єктів, що виражаються одною точкою. При великій базі полегшується розміщення точок у місцях найбільшої щільності явища, але виникає трудність зображення окремо розташованих груп об’єктів, менших ніж вага точки. В останньому випадку (декілька груп) у сумі складову вагу однієї точки як би об’єднують разом і позначають за місцем найбільшої групи.

Точки малої ваги зручні для районів малої щільності явища, але вони можуть зливатися там, де щільність велика. Практично вагу точки підбирають по можливості малою, але такою, щоб точки не зливалися між собою, тому що при злитті точок підрахунок їх стає неможливим і, починаючи з щільності, що призводить до злиття точок у пляму, будь-яка більш висока щільність не знайде на карті свого вираження.

Принципово суть точкового способу не змінюється якщо замінити точки – „кружки” іншими мініатюрними фігурками.

Спосіб ареалів. Ареалом (від латинського „area”, що означає площа, простір) називають область поширення якогось явища, наприклад деякого виду рослин, тварин, орних земель і т. п. За характером розміщення явище в межах свого ареалу може бути безперервним, суцільним (наприклад, ареал замерзання) або розсіяним (наприклад, ареал оброблення бавовни).

Розрізняють ареали абсолютні і відносні. Абсолютним називають ареал, поза яким дане явище, наприклад деякий вид тварин, не зустрічається зовсім. Відносний ареал більш вузький – він охоплює територію, на якій те ж явище має визначені властивості, наприклад вид тварин (вивірки, кріт) має щільність поширення достатню для промислового полювання.

Для передачі ареалів на картах можна використовувати різноманітні прийоми: обмеження ареалу суцільною або пунктирною лінією визначеного кольору і товщини; зафарбовування ареалу; штрихування ареалу; рівномірне розміщення в межах ареалу штрихових знаків, деколи без показу межі ареалу; показ ареалу написом, розкинутим в його межах; окремим малюнком (наприклад, малюнок тварини).

Перші прийоми, із чіткою межею, використовують для ареалів, точно встановлених на місцевості, тоді як показ ареалу без контуру зручно для ареалів, які вказують на приблизну область поширення явища. Такий показ доцільний у випадках незнання дійсних меж ареалу, або непевності меж у природі (наприклад, межа поширення деяких видів морських тварин) ; іноді відповідно до призначення карти ареали навмисно схематизуються для одержання більш простої і виразної карти. Граничне спрощення способу складається в передачі ізольованих ареалів, наприклад посівів якоїсь технічної культури, окремими схематичними малюнками або значками: **.

Різноманіття прийомів оформлення ареалів (наприклад, обмеження їх лініями різноманітного малюнку і кольору) дозволяє об’єднати на одній і тій же карті ряд ареалів, навіть, якщо вони перекривають один одного.

Спосіб знаків руху. Використовується при зображенні на карті різноманітних переміщень (напряму течії ріки, морських течій, шляхів міграцій птахів, тварин, напрями економічних потоків тощо). Цим способом можна показати напрями вздовж яких проходять ті чи інші переміщення, їх кількість,