Тематичне картографування

Основна частина українських земель від початку 20-х років ХХ ст. входила до складу Української СРР, в якій раніше існуюча система адміністративно-територіального устрою докорінно змінюється. Перші роки радянської влади характеризуються складними процесами докорінної зміни соціально-економічної інфраструктури суспільства в умовах економічних негараздів і складної внутрішньої військово-політичної ситуації, що не могло не відобразитися у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності. До того ж на території України, що раніше входила до складу Російської імперії, не було спеціалізованих картографічних підприємств, які би готували до видання та тиражували карти і атласи.

Організаційно картографування радянської України визначалось передусім розвитком картографічних і топографо-геодезичних робіт в СРСР. 15 березня 1919 р. у Москві було створено Вище геодезичне управління (ВГУ) при науково-технічному відділі Вищої Ради Народного Господарства для топографічного вивчення території РРФСР з метою розвитку продуктивних сил країни. ВГУ як загальнодержавний орган мало об’єднати та методично організувати топографо-геодезичну і картографічну діяльність усіх відомств, забезпечивши державу необхідними матеріалами. Створенням топографічних карт займалось також Військово-топографічне управління.

На початку 1924 р. для топографо-геодезичного забезпечення Південного економічного району СРСР (Україна, Крим, Молдавія) у Харкові створюється Українське геодезичне управління (УГУ) як республіканський територіальний підрозділ Вищого геодезичного управління. Основним завданням УГУ було забезпечення топографо-геодезичними та картографічними матеріалами Донбасу і Придніпров’я – як основної вугільно-металургійної бази країни, а також всебічне забезпечення потреб суспільства у картографічній інформації.

Численні реорганізації державної картографічної служби СРСР у 1920-1930 р. р. Не сприяли розвитку картографування в Україні та діяльності УГУ. На початку 1930 р. УГУ було реорганізовано в Український геодезичний трест, до складу якого входила і картографічна фабрика (створена в 1931 р. у Харкові, а наприкінці 1933 р. передана до Всесоюзного картографічного тресту). Діяльність картографо-геодезичної служби у “трестовський” період (1930-1935) була спрямована на обслуговування земельного, геологічного та інших відомств і не відповідала потребам державного картографування.

15 червня 1935 р. у складі Народного Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР було утворено Головне управління державної зйомки та картографії (ГУДЗК НКВС), що відповідало за картографування всієї території держави. Утворення ГУДЗК загалом сприяло розвитку топографо-геодезичної та картографічної сфери діяльності й дало змогу упорядкувати в державі проведення робіт з топографічного картографування. Основними задачами державної картографо-геодезичної служби стають проведення державних топографічних знімань, укладання та видання топографічних карт. Повну організаційну самостійність картографо-геодезична галузь отримала 14 вересня 1938 р., коли постановою Раднаркому СРСР було утворено Головне управління геодезії та картографії (ГУГК) при Раді Народних Комісарів СРСР. Одними з основних завдань ГУГК стають створення державної топографічної карти СРСР і забезпечення потреб народного господарства, науки, культури, освіти сучасними картами і атласами, у тому числі й політико-адміністративними і адміністративними.

Характеризуючи в загальних рисах організаційне забезпечення проведення картографування території України в міжвоєнний період, слід також зазначити, що центром розвитку картографічної науки в Україні був тоді Український науково-дослідний інститут географії і картографії, заснований 1 жовтня 1927 р. у Харкові. Під керівництвом академіка С. Л. Рудницького інститут здійснив прикладні картографічні розробки, видав низку картографічних творів, у тому числі й політико-адміністративні карти.

До початку 30-х років ХХ ст. численні політико-адміністративні і адміністративні карти в Україні випускали здебільшого місцеві організації (часто на низькому картографічному та поліграфічному рівні) й меншою мірою – картовидавничі підрозділи картографо-геодезичної служби. Цей період характеризується також випуском великої кількості бланкових варіантів карт адміністративно-територіального устрою.

Політико-адміністративні й адміністративні карти території радянської України 1921-1922 років відображали той адміністративний устрій, що залишився від Російської імперії – губернії, повіти та волості. Створені сільські ради як місцеві органи радянської влади і управління свого відображення на картах тоді ще не знайшли.

Автором перших політико-адміністративних карт України був С. Я. Хургін, який готував їх для різних відомств (Центральне статистичне управління України, Народний комісаріат внутрішніх справ, Народний комісаріат освіти) у масштабах від 1: 840 000 до 1: 2 520 000. На картах були відображені межі губерній і повітів.

Карти губерній з відображенням меж повітів, а іноді й волостей видавали переважно у масштабах 1: 420 000 і 1: 840 000 губернські статистичні бюро. Прикладом неякісно укладених карт місцевими відомчими організаціями може служити “Карта Одесской губернии... ”, що була видана Одеським губернським статистичним бюро в 1920 р. на 16 аркушах у масштабі 1: 126 000. Адміністративні межі на цій карті укладено дуже узагальнено, гірше ніж на “Карте Одесской губернии” (1921) масштабу 1: 840 000, виданій також Одеським губстатбюро.

Видання адміністративних карт повітів було досить рідким явищем. Одночасно зазначимо, що і в майбутньому створення карт районів масового поширення не одержало.

12 квітня 1923 р. ІІ сесія ВУЦВК затверджує новий адміністративно-територіальний поділ Української РСР – губернія-округа-район-сільрада, ліквідувавши повіти та волості. Картографічна частина Народного комісаріату внутрішніх справ видає у Харкові адміністративні карти України з новим поділом у масштабах 1: 1 050 000 і 1: 1 500 000, на яких відображені межі