Теоретичний аналіз та методики психодіагностики професійної спрямованості юристів-правознавців

Під емпатією у психології розуміють таку особистісну властивість людини, яка виявляється у співчутті та співпереживанні партнера по спілкуванню в процесі комунікації. Ця властивість, як було зазначено вище, є необхідною для встановлення ефективного контакту в спілкуванні, тому її дослідження є важливим у контексті нашої проблеми.

Автором методики діагностики рівня емпатійних здібностей [19, c. 486-488] є В. В. Бойко. Методика належить до особистісних опитувальників. Текст опитувальника включає тридцять шість тверджень, із якими повинен погодитись чи не погодитись досліджуваний. Після цього необхідно підрахувати сумарний показник, що може змінюватись від нуля до тридцяти шести балів. Здійснивши такі підрахунки, можна визначити, на якому з трьох рівнів розвитку емпатійних здібностей знаходиться той чи інший досліджуваний: низькому, середньому чи високому. Аналізується сумарна оцінка рівня емпатії та показники окремих шкал.

Опитувальник має шість шкал, що дозволяють діагностувати різні характеристики емпатії:

1) раціональну;

2) емоційну;

3) інтуїтивну;

4) установки, що сприяють або заважають емпатії;

5) проникаючу здатність в емпатії;

6) ідентифікацію в емпатії.

Визначена загальна оцінка по кожній шкалі може варіюватися від нуля до шести балів і вказує на значимість конкретного параметра в структурі емпатії.

Ми обрали цю методику для нашого дослідження тому, що з її допомогою можна отримати інформацію не лише про рівень розвитку емпатії, але й проаналізувати її структуру, визначити провідні компоненти, а також компоненти, які є недостатньо розвиненими. Все це дає змогу отримати більш повні дані та провести детальніший аналіз емпатійних здібностей досліджуваних у контексті їхньої соціально-психологічної компетентності.

 

 

Юридична діяльність переважно пов’язана із розв’язанням конфліктних ситуацій, несприятливими контактами, тому необхідним компонентом характеру юриста є воля. Оскільки процес комунікації юриста професіонала є емоційно наповненим, то вольова саморегуляція слугує для стримування, опанування емоцій у конфліктних ситуаціях при відсутності зворотного зв’язку в комунікативному процесі.

Загалом під рівнем вольової саморегуляції розуміють міру опанування особистою поведінкою в різноманітних ситуаціях, здатність свідомо керувати своїми діями, бажаннями і станами [17, с. 139]. У контексті досліджуваної нами проблеми визначення особливостей саморегуляції студентів є важливим, адже це дозволить здійснити аналіз професійно-важливих якостей майбутніх юристів більш повно.

Для дослідження рівня вольової саморегуляції ми обрали опитувальник, авторами якого є А. В. Звєрьков та Е. В. Ейдман [17, с. 136-141].

Текст опитувальника містить тридцять тверджень, на які досліджуваному треба відповісти „так” чи „ні”.

При обробці результатів визначаються величини індексів вольової саморегуляції за пунктами загальної шкали та індексів за субшкалами «наполегливість» та «самовладання». Кожен індекс – це сума балів, отриманих при підрахунку збігу відповідей із ключем загальної шкали чи субшкали. В опитувальнику міститься 6 замаскованих тверджень.

Рівень розвитку вольової саморегуляції характеризується за такими властивостями, як наполегливість та самовладання. Рівні вольової саморегуляції визначаються за середнім значенням даних по кожній шкалі. Якщо вони складають більше половини максимально можливої кількості збігів, то це відображає високий рівень розвитку загальної саморегуляції, наполегливості чи самовладання.

Ця методика дає змогу дослідити відразу кілька показників саморегуляції, що уможливлює певним чином проаналізувати її структуру.

 

 

Таким чином, вивчивши проблему динаміки розвитку професійної спрямованості майбутніх юристів-правознавців, можна зробити такі висновки:

1. У системній детермінації процесу професійного становлення особистості майбутнього юриста-правознавця важливого значення набувають змістовно-процесуальні настанови студентів на оволодіння професійною діяльністю. Останні виявляються через сукупність різноманітних за змістом, інтенсивністю і спрямованням мотивів. Узагальнено вони можуть бути співвіднесені із внутрішньою (змістово-процесуальною) і зовнішньою стосовно сутності діяльності мотивацією. Рівень розвитку внутрішньої мотивації і її місце в системі спрямованості визначає характер спрямованості останньої.

2. У якості можливих методичних прийомів дослідження, нами було дібрано систему методик, які дають змогу одержати дані про особливості динаміки розвитку професійної спрямованості майбутніх юристів-правознавців, а також рівня сформованості системи їх професійно важливих якостей, виокремлених нами відповідно до мети і завдань роботи. Найбільш відповідними поставленій меті виявилися методики, представлені у формі опитувальників, що відповідають вимогам стандартизації, надійності, валідності та достовірності.

Для здійснення порівняльного аналізу динаміки розвитку професійної спрямованості студентів нами також був використаний лонгітюдний метод, або метод поздовжнього зрізу.

 

 

Викладені в методичних рекомендаціях дані можуть бути враховані:

• у навчально-виховних закладах з підготовки фахівців у галузі юридичної діяльності;
• використані у практиці профорієнтаційної роботи для підготови молоді до свідомого вибору професії юриста;
• при читанні курсів „Психологія праці” для студентів педагогічного внз;
• при розробці факультативних спецкурсів та тренінгових занять у системі психологічного забезпечення вузівської підготовки майбутніх юристів-правознавців.

 

 

1. Аврамцев В. В. Профессиональное общение в деятельности юриста: Учеб. пособие. – Ниж. Новгород, 2000 – 78 с.
2. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Юридическая психология: Учебник. –