Теорія держави і права

Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.

Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.

Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.

Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.

Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.

 

 

Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.

 

Риси правотворчості:

 

1. Це діяльність державних органів;
2. Це діяльність, що є процедурно регламентованою;
3. Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;
4. Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;
5. Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;
6. Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;
7. Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;
8. Це діяльність, що охороняється державою.

 

 

1. Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;
2. Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;
3. Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами          ( наприклад: реєстрація установчих документів);
4. Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.

 

 

Основним структурним елементом права є норма права.

Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.

 

Норма права характеризується наступними ознаками:

 

1. Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;
2. Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;
3. Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;
4. Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;
5. Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;
6. Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;
7. Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.

 

Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.

 

СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ,

 

Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.

 

На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.

 

Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:

 

“ Я К Щ О … Т О … І Н А К Ш Е “

Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:

1. Гіпотеза – “якщо”;
2. Диспозиція – “то”;
3. Санкція – “інакше”.

 

Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.

 

 

Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою.

Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.

 

Розрізняють наступні види гіпотез:

 

Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).

Відносно визначені – гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам).

(усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне  - визначена гіпотеза.

може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.

Прості гіпотези – ті,