Теорія держави і права

Предмет:

Правознавство

Тип роботи:

Інше

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

які вміщують одну умову дії норми.

Складні гіпотези – ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.

54. Характеристика диспозицій правової норми.

Диспозиція – це частина норми, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.

Розрізняють наступні види диспозицій:

Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).
Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).
Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).
Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

55. Поняття та різновиди санкцій норми права.

Санкція – елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.

Різновиди санкцій:

Абсолютно визначені – ті, які мають фіксовану міру впливу;
Відносно визначені – коли міра покарання обмежена нижнім та верхнім строком;
Альтернативні – надають можливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а й доповнюючі покарання;
Правопоновлюючі - метою є поновлення порушених прав (статті ЦК);
Правовідмовні – націлені на можливість позбавити суб’єктів користуватися певним правом (угода, яка укладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).

56. Способи викладу норми в статті нормативного акту.

Реалізація правової норми можлива лише за умови її закріплення в тексті юридичного документу, що визначає її формальну визначеність та гарантує загальну обов’язковість.

На практиці закріплення норми в тексті нормативного акту можливе у двох варіантах:

Коли правова норма і стаття нормативного акту повністю співпадають. У даному випадку всі структурні елементи норми вміщуються в тексті однієї статті;

Коли структурні частини правової норми не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотири способи викладу правової норми:

відсилочний спосіб – коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);

бланкетний спосіб – коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами, що вміщені в статтях інших нормативних актів;

казуальний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентуються відповідним актом;

абстрактний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.

57. Класифікація правових норм: поняття, значення, критерії.

Класифікація правових норм – це розподіл норм на окремі групи за такими суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль норми в регулюванні суспільних відносин.

Значення класифікації.

Надає можливість визначити місце правової норми в системі права.
Надає можливість визначити функції норми та їх значення для механізму правового регулювання.
Надає можливість визначити межі регулятивної дії права на суспільство.
Надає можливість визначити можливі напрямки вдосконалення правотворчого та правозастосовчого процесів.

Критерії класифікації.

І. Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин

Регулятивні норми – націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язків суб’єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов’язків суб’єктів.

Відповідно до характеру прав та обов’язків регулятивні норми поділяють на:

Зобов’язуючі – ті, що передбачають обов’язок вчиняти певні дії в інтересах суб’єкта, що має право;
Забороняючі – ті, що вміщують обов’язок суб’єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;
Уповноважуючі норми – ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.

Охоронні норми – ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб’єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.

Спеціалізовані норми – ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.

Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:

а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:

загальні норми – ті, що визначають принципи функціонування суспільства;

дефінітивні норми – ті, що націлені на закріплення юридичних понять (напр. – визначення злочину);

декларативні норми – ті, що закріплюють правові принципи;

оперативні норми – ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);

б) за обсягом регулювання розрізняють:

загальнорегулятивні – ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);

спеціальні – ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання