Трансформація ідентичності нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин

•розкрити соціально-економічний і політико-правовий дискурс процесів у пострадянській Центральній Азії в контексті нової архітектоніки міжнародного співтовариства 

•здійснити комплексний аналіз проблеми модерного світового капіталу і нових центральноазіатських держав у контексті діяльності Неурядових оргганизацій (НУО), як нових чинників геоекономіки та геополітики;

•окреслити основні риси етнополітичних трансформацій в пострадянській Центральній Азії на тлі глобалізації;

•комплексно дослідити сучасну політичну ситуацію в ЦАР, інтеграційну політику держав регіону та взаємовідносин з найважливішими міжнародними організаціями;

•проаналізувати зовнішньополітичні аспекти проблеми безпеки центральноазіатського регіону; 

•дослідити вплив КНР, Росії, США та інших країн західного альянсу на перебіг процесу в ЦАР; 

•здійснити типологію ісламського фактора в політичному житті Нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин; 

•проаналізувати проблему ісламу та сучасні трансформації в релігійній сфері життя народів центральноазіатського регіону;

•окреслити ймовірність та ступінь загрози політичного ісламу в державах регіону; 

•розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо оптимізації політико-економічного співробітництва України з ННД ЦАР.

Методи дослідження. Політологічний дискурс цивілізаційної еволюції і сучасної динаміки архітектоніки глобалізованого світу передбачає синтез методологічних засад стадійності, полілінійності і соціокультурної дискретності. Важливо, з одного боку, не випустити з уваги загальну панораму історичного поступу людства, а з іншого - не ігнорувати унікальний характер окремих цивілізаційних систем. У процесі реалізації завдань дослідження використовувався системний метод наукового пізнання, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, метод порівняльного аналізу, історико-логічний метод тощо.

Наукова новизна здійсниного дослідження визначаетться тим, що вперше в українській політологічній науці:

доведено, що соціально-філософська концепція національної ідентичності евристична і методологічно продуктивна, особливо у кризових транзитивних стадіях цивілізаційного розвитку, коли відбувається чергова зміна ідентичності, під час якої нації і держави постають перед потребою у визначення нових векторів свого розвитку. Політологічне осмислення феномену національної ідентичності є необхідним концептуальним компонентом пошуку нових орієнтирів розвитку;

обгрунтовано, що національна ідентичність - це багатомірний і багаторівневий феномен, дослідження якого включає широкий комплекс політичних, соціально-філософських, психологічних і культурологічних аспектів. Ідентичність в епоху розширення процесів глобалізації характеризується лабільністю, рухливістю, множинністю, незакінченістю і контекстуальністю. Разом з тим, концептуальність не релятивізує субстанцію ідентичності і вибір тієї або іншої моделі ідентичності, не є абсолютно довільною, оскільки кореспондується з історичним і соціокультурним контекстом, що задає не тільки визначений спектр альтернатив, а й набір різних соціальних практик.

Набула подальшого розвитку соціально-філософська візія сучасних ідентифікаційних процесів в умовах зіткнення дискурсів традиційного, модерного і постмодерного суспільств, що концентровано можна проілюструвати такими положеннями:

ідентичністю володіють як соціальні страти, так і окремі індивіди. При цьому вони мають безліч ідентичностей (територіальну, національну, культурну, релігійну, партійну, професійну тощо), окремі аспекти яких взаємно доповнюють один одного. Вибір ідентичностей повинний вести не до зіткнення, а до взаємодії різних ідентичностей, заснованих на консенсусі визнання культурної розмаїтості глобального і взаємозалежного світу, в якому соціальні групи почувають себе невід’ємною частиною не тільки локальних суспільств, а й усього людства;

особливістю сучасних ідентифікаційних процесів є зіткнення дискурсів традиційного, модерного і постмодерного суспільств. Нашарування дискурсів є однією з головних причин значної розбіжності різних шкіл і напрямків сучасної гуманітарної науки в інтерпретації досліджуваного поняття. Ключовим є питання пошуку такого дискурсу, який, усунувши протиріччя, надав би поняттю "ідентичність" необхідної цілісності. Ускладнення соціальної, економічної, політичної і культурної сфер життя суспільства створює безліч перспектив, життєвих моделей, стратегій і перетворює завдання вибору оптимальної моделі розвитку в генеральний проект розвитку суспільства;

розмаїтість способів досягнення і маніфестувания національної ідентичності істотно утруднює її точне визначення. При конструюванні мають значення як примордіальні (історичні, територіальні, міфопоетичні, культурні, мовні) фактори і символи, так і конструктивні підходи, згідно з якими національна ідентичність з'являється як деякий соціальний конструкт. Однак на практиці не існує чітко заданого набору ознак для визначення національної ідентичності. Ситуація ускладнюється й тим, що не існує єдиного алгоритму виникнення і функціонування національних рухів, сучасних націй і національних держав, до того ж, навіть ті норми, що існують, починають руйнуватися під впливом глобалізації. Глобалізаційні трансформації призводять до того, що відповідні домінуючі "націоутворюючі" групи ініціюють формування колективної ідентичності. Очевидно, саме в цих формах і способах функціонування ідентифікаційних механізмів у сучасних умовах глобалізації криється шлях до адекватного розуміння феномену національної ідентичності;

для визначення національної ідентичності уявляється доцільним звертання до поняття нації. При цьому існуючі традиційні підходи (примордіалізм, конструктивізм, інструменталізм, лібералізм та ін.), як показує концептуальний аналіз теоретичних дискусій, не відбиває всієї складності цього багатогранного феномену. У першу чергу, це пов'язано з невизначеністю, нестійкістю сучасного соціально-політичного ландшафту, суперечливістю і різноспрямованістю тенденцій розвитку сучасної цивілізації (національна єдність і мультикультуралізм, глобалізація, регіоналізація і локалізація, міграція значних масивів населення та ін.), що вносять істотні корективи в традиційні трактування поняття нації. Для адекватного викликам мінливої соціальної реальності опису феномена нації перспективним видається звертання до категорії національної ідентичності, що в умовах глобалізації може доповнити сутністно звичніми для традиційних підходів поняття національної самосвідомості, національного характеру тощо.

Удосконалено усталене бачення феномену національної ідентичністі в умовах глобалізації, зокрема: на основі поглибленого аналізу становлення національно-інституційної ідентичності ННД ЦАР показано, що національна ідентичність ґрунтується на сіввідношенні "Я-Інший", на визнанні "Іншого"