Трансформація ідентичності нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин

Повномасштабну діяльність у сфері вивчення загального контексту країни і його окремих аспектів здійснюють і міжнародні організації, такі як: Всесвітній Банк, ПРООН, ЮНЕСКО, ТАСИС, ОБСЄ та ін. Загальною тенденцією при реалізації різних дослідницьких проектів міжнародними донорськими агентствами є їх менша зангажованність у порівнянні з іноземними і приватними структурами, але при цьому порівняно низька ефективність, пов'язана з проблемою неякісного менеджменту, характерного для всіх міжнародних організацій, присутніх на пострадянському просторі. 

Згодом діяльність цих центрів і фондів позначилася тенденцією до еволюціонування від аналітичної у напрямківі розширення політичного впливу, оскільки західні держави мають можливість відстеження й аналізу ситуації на місцях за допомогою власних посольств, у тому числі і через спецслужби. Виходячи з геополітичної ситуації, що змінилася, тепер перед фондами ставляться більш перспективніми цілі, що полягають в переорієнтуванні досліджень на сприяння формуванню в центральноазіатських і, ширше, у пострадянських суспільствах нової еліти, яка здобула західну освіту, й орієнтованої на західні цінності. 

Зазначена обставина істотно обмежує політичну роль держави як головного учасника міжнародних відносин в сучасній системі світоустрою. Девальвується, зокрема , і силовий вплив "світових полюсів"- найбільш провідних держав світу, здатних впливати на політику інших країн, що перебувають в безпосередній зоні, чи навіть на периферії, їх "силових полів" і стратегічних інтересів. Однак, незважаючи на явне ослаблення геополітичної і військово-економічної ролі держав на авансцені сучасного світу, вони продовжують залишатися головними і єдино легітимними суб'єктами політичної та економічної структури сучасних міжнародних відносин. 

Роль США як світового лідера в сучасних міжнародних відносинах очевидна. Меншою є присутність у цій системі інших держав чи міждержавних об'єднань (наприклад, ООН, Європейський Союз чи група держав Південно-Східної Азії - АСЕАН), що також можуть претендовати на статус "центрів силових полів", оскільки вони здатні впливати на економічний і політичний розвиток інших країн. 

До групи "країн-абсорбентів", що виступають у якості "центри силового притягання", відносяться, зокрема, й такі країни, як Китай, Росія (незважаючи на явне ослаблення економічної потуги і політичної ролі останньої в сучасному світі), а також Японія і, на думку деяких експертів, у недалекому майбутньому - Індія.

Це дає підстави для висновку, що двополюсний світ трансформувався у світ з багатополюсною конфігурацією.

У третьому розділі “Політичні трансформації в пострадянській Центральній Азії в умовах глобалізації” дослідник акцентує увагу на таких проблемах: Центральноазіатський регіон: оглядовий аналіз сучасної політичної ситуації; інтеграційна політика держав регіону; Центральна Азія і найважливіші міжнародні організації; глобалізація - каталізатор чи механізм анігіляції етнічної і культурної самоідентифікації.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку пострадянських держав ЦАР є та обставина, що вони є частиною складних і різноманітних процесів суспільно-політичної трансформації, яка відбувається на двох таксономічно автономних та водночас пересічних рівнях - на глобальному та регіональному.

Якщо розглядати "нижній" - регіональний рівень, що проходить у країнах цього субрегіону фазу інституціонального і структурного становлення, то сучасна політологія зіштовхнулася при дослідженні особливостей перехідного стану цих суспільств з новими ознаками і характеристиками. Питання полягає, насамперед, у тім, що різні країни ЦАР по-різному включені в процес переходу від планової економіки і централізованого керування соціально-економічними і політичними процесами до системи ринкових відносин, до громадського самоврядування і ліберально-демократичних свобод. Причому, природний зсув балансу протиріч між універсальними і локальними факторами в ту чи іншу сторону, що відлічає більшість експертів, не повинні створювати ілюзії того, що локальні фактори повинні виступати як пріоритети. У цьому сенсі необхідно гранично обережно ставитися до закликів місцевої влади здійснювати реформи на основі власного алгоритму розвитку, які ґрунтуються на збереженні авторитарного стилю керування. Тим часом, керівництво цих країн вперто ігнорують той факт, що успіх демократичних реформ у постсоціалістичних країнах Східної Європи став можливим не в останню чергу, завдяки залученню в політичний процес нових широких суспільних сил, що репрезентують інтереси "середнього класу". Механізм консолідації і легітимного політичного представництва суспільних груп у цих країнах здійснювався за допомогою політичних партій, інтереси яких були представлені в парламентах. 

До негативних результатів транзитивного періоду у країнах ЦАР привели, серед інших, такі основні фактори:

-недооцінка з боку Заходу стратегічної ролі країн ЦАР у групі держав, що стали на шлях трансформації соціально-економічної та політичної системи після розпаду радянської імперії та вкрай недостатнє сприяння їм у побудові громадянського суспільства і правових інститутів, орієнтованих на демократичні цінності;

-орієнтація зовнішньої політики Заходу на жорстке витіснення Росії з регіонів, відкрите прагнення зменшити залежність держав ЦАР від Росії і мінімізація її присутності в регіоні, без врахування того факту, що навіть "погана" і "не доведена до західних стандартів" російська демократія, видається для населення цих країн недосяжною;

-переоцінка фактора, що слабо впливає на суспільне життя регіонів ЦАР, впливу США як універсального засобу, за допомогою якого можуть бути вирішені найбільш складні і важливі проблеми регіону і буде забезпечена його стабільність;

-завищена увага до сировинного сектора країн ЦАР з боку Заходу в розрахунку на те, що дивіденди від експлуатації надр (насамперед, вуглеводнів) датуть змогу здійснити цілий комплекс заходів щодо реформування суспільного і державного ладу країн регіонів; 

-ігнорування того фактора, що зростаюча асиметрія