+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
60
Мова:
Українська
державну підтримку прямих іноземних інвестицій. Іноземні підприємці одержали також право на придбання в приватну власність землі, на якій розташовані їхні виробничі об'єкти. Однак, як свідчать опитування суспільної думки, західні інвестори вважають, що інвестиційний клімат у республіці усе ще не відповідає звичним для них стандартам. За їхніми оцінками, у країні зберігається високий ступінь інвестиційного ризику, що пов'язано з недостатньою стабільністю соціально-політичної обстановки в країні. Нарікання з боку закордонних інвесторів викликають також і такі фактори, як відсутність транспарентності податкової політики, корупція на центральному і муніципальному рівнях, непомірно завищені імпортні мита. Ці окреслені західними експертами "незручності" так чи інакше властиві не тільки Казахстану й іншим країнам.
У четвертому розділі “Зовнішньополітичні виміри безпеки центральноазіатського регіону” основна увага дослідника фокусується на таких проблемах: зовнішньополітичний вимір структури регіональної безпеки центральноазіатського регіону; особливості політики Китаю, Росії та США щодо ЦАР; уроки помаранчевої революції для держав регіону;
Сучасна ситуація в країнах ЦАР, розташованого в транзитній зоні між комплексами регіональної безпеки сусідніх регіонів (Росія, Китай, Близький Схід, Іран, Індія, країни західного альянсу), що гальмують формування структур їхньої безпеки, характеризується ізольованістю. Ця обставина визначає слабку структурованість і нерозвиненість взаємної координації систем національної безпеки країн ЦАР. Якщо розглядати структуру і функціональну динаміку безпеки країн цього регіону, то вони формуються шляхом взаємодії чотирьох рівнів: внутрішнього, регіонального, міжрегіонального і глобального, - обумовлених позиціями місцевих еліт.
Характер рівня внутрішньополітичної безпеки в країнах ЦАР визначається тим, що місцеві державні утворення і їхні владні інститути недостатньо сильні, оскільки дистанційовані від суспільних інститутів. Унаслідок цього, простір для дій закордонних акторів недержавного типу на формування процесу безпеки на недержавних рівнях досить широкий і робить регіон відносно транспарентним для проникнення зовнішніх сил. Оскільки здатність держав субрегіонів до взаємодії і входження в зону класичного міждержавного суперництва низька й обмежена, проблеми безпеки в субрегіоні є скоріше транснаціональними, ніж внутрішньодержавними і міждержавними, навіть незважаючи на епізодичні, спонтанні протистояння між ними.
Міжрегіональний рівень утворюють регіональні системи безпеки і сили, інтереси яких зіштовхуються в ЦАР і Південному Кавказі (ПК). Що стосуеться Росії, Китаю, Пакистану, Індії, Ірану і Туреччини, які входять в інші комплекси регіональної безпеки, де вони включені в більш впливові інститути безпеки. Деякі експерти прогнозували, що після розпаду СРСР ці субрегіони стануть ареною нової "великої гри" за участю акторів міжрегіонального рівня, які конкурують між собою за монопольний вплив над місцевими регіональними сировинними і потенційно ємними споживчими ринками. Але, в супереч прогнозам експертів, "політичні великовагові поїзди" виявили несподівано низький інтерес до субрегіону.
Глобальний рівень - це сили, що, з огляду на особливості сучасної системи міжнародних відносин, здатні зіграти в ЦАР більш ніж істотну роль. До них можна віднести США, ЄС і НАТО. Хоча їхня присутність у субрегіональних процесах порівняно невелика, вони створюють, поки що незначні, сприятливі чи несприятливі для субрегіону зовнішні умови, і впливають на формування його внутрішньої структури.
Зазначені рівні презентуються низкою міжнародних організацій, транснаціональних компаній, а також діяльністю таких акторів, як кланові і мафіозні угруповання й еліти, релігійні рухи, терористичні організації і незаконні збройні формування, що, через слабість держав ЦАР і ПК, одержали можливість досить ефективно впливати на стан їхньої національної безпеки. Можна відмітити таку тенденцію: в субрегіоні видбуваеться поступальний перерозподіл впливу від держав до недержавних акторів - усе помітніший вплив на безпеку в ЦАР і ПК спричинюють транснаціональні фінансові і кланові групи. Характер і напрямок впливу цих факторів найчастіше є взаємовиключним і таким, що спонукає їх виступати замовниками окремих екстремістських і терористичних груп.
До другої половини 1990-х років політика США в ЦАР і ПК загалом була досить однозначною. Значимість субрегіону для США визначалася не стільки ними самими, скільки зв'язками, похідними від більш широкоформатного розуміння безпеки, пов'язаного з присутністю в цих регіонах інтересів Росії, Китаю, країн Близького Сходу, Південної і Південно-Східної Азії та сукупністю глобальних проблем, таких, як тероризм, поширення зброї масового знищення, недостатня правова регламентованість міграційних потоків, організована злочинність і наркотрафік.
Таким чином, дії США були спрямовані на формування в країнах ЦАР і ПК комплексу безпеки, що міг би стати відносно самостійним гравцем на регіональному рівні і, водночас, з виразною орієнтацією на США. Ілюстрацією подібного несиметричного підходу, згідно з яким "ворог мого ворога - мій друг", може бути позиція США в Афганістані періоду радянської експансії, спрямована на підтримку руху "Талібан". Еволюція цієї позиції призвела до створення "корпусу активного реагування", що ілюструє нову фазу поглиблення присутності США на пострадянському просторі.
У контексті сьогоднішньої політичної ситуації можна говорити про те, що логіка і практика взаємин Росії і держав ЦАР та ПК створюють певне внутрішнє напруження. Для країн, що входять у регіон, джерелом протиріч є дихотомія між необхідністю забезпечувати національний суверенітет і практичними потребами безпеки держави. У свою чергу, для Росії протиріччя обумовлене бажанням зберегти свої стратегічні інтереси на пострадянському просторі та необхідністю мінімізувати фінансову і політичну ціну цього.
Події останнього часу, позв'язані з так званими "кольоровими революціями" (Грузія, Україна, Киргизія), показують, що прагматизм російських політиків призвів до того, що вирішити проблему "півдня Росії" її "м'якої підчеревини" малими засобами тепер уже неможливо. Поява в