Трансформація ідентичності нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин

Визначаючи модель і стратегію державного устрою, влада Киргизької Республіки повинна була вирішувати альтернативне завдання, що детермінує фундаментальні пріоритети свого соціально-економічного розвитку: відкритість чи автаркія? Очевидним видається, що на першому етапі переорієнтації відкритість вела до втрати конкурентноздатності, з огляду на слабку матеріально-технічну і технологічну базу киргизької економіки, слабкий розвиток транспортно-комунікаційної інфраструктури, а також через брак природних ресурсів. Зробивши свій вибір (принаймні, імітаційний) на користь відкритості, Киргизька Республіка вступила у СОТ.

Соціально-економічна доктрина формувалася на підставі вибору шляху розвитку за принципом: "йти не туди, звідки інші виходять (індустріальне суспільство), а туди, куди прямують розвинуті країни з постіндустріальною економікою", що дало б змогу Киргизії співробітничати із сусідами регіону на основі паритетних відносин і взаємодоповнюваності національних економік. Основна мета на середньострокову перспективу полягала у трансформації моделі розвитку через радикальну реформу структури економіки і передбачала збільшення частки "третинного" і "четвертинного" секторів економіки, хоча б у незначних при невисокому ВВП і соціальних параметрах обсягах. Очевидним при цьому було й те, що форсоване вирішення завдання зниження рівня бідності за рахунок випереджуючого розвитку низькотехнологічного сільськогосподарського сектора в довгостроковій перспективі вело до гальмування модернізації економічних реформ загалом. Один з можливих сценаріїв такого підходу будувався на тім, що економічно депресивні сегменти суспільства мають бути підтягнуті до більш розвинутих. Причому, "третинний" і "четвертинний" сектори економіки визначалися як більш перспективниі та пріоритетні складових нової ідеології, оскільки вони використовують найновіші технологічні методи, "працюючи" тим самим на загальний розвиток культури.

На відміну від киргизьких експертів, які вважають, що для досягнення прийнятного рівня розвитку Киргизстан не може реалізувати західну модель, за якою добробут досягається за рахунок інтенсивної експлуатації природних ресурсів країн, які розвиваються, і випереджувального науково-технічного прогресу, ми вважаємо, що у форматі регіональних зв'язків сценарій " випереджувального розвитку" міг би бути єфективним. 

Щодо перспектив розвитку подій у Киргизстані особливо важливим є питання про те, який модуль дій обере для себе опозиція. Якщо домінуючими і системоутворюючими ознаками опозиційних коаліцій стануть регіональні чи кланові інтереси (що цілком можливо), то країна опиниться перед реальною загрозою утрати свого державного суверенітету з наступною маргіналізацією усіх стратифікаційних груп суспільства. В іншому випадку, якщо опозиція зуміє акумулювати свою енергію на формування недержавних інститутів ліберально-демократичного характеру, якщо головним завданням інститутів стане широкий громадський контроль над діями всіх гілок влади; якщо в результаті діяльності недержавних інститутів і структур буде знайдений оптимальний модуль державного і суспільного устрою, що відповідає сподіванням усіх прошарків населення і цивілізованим нормам, то країна матима обнадійливі перспективи. 

Після здобуття незалежності в 1991 році, Таджикистан пережив три зміни уряду і громадянську війну. Мирну угоду між ворогуючими сторонами було підписано в 1997 році, однак її реалізація просувається повільно. За оцінками експертів ЕБРР (Європейського банку реконструкції і розвитку), за рівнем надходження інвестицій Таджикистан посідає останнє місце серед країн пострадянського простору. Серед причин, що стримують інтерес інвесторів до країни, фахівці називають: слаборозвинену інфраструктуру; непрозоре і несприятливе для іноземних інвесторів законодавство; жорстку систему регулювання бізнесу державними структурами; складність доступу підприємців до фінансових ресурсів; існуючі митні і торгові правила; ліцензування бізнесу і дозвіл на діяльність; корупцію; відсутність земельної реформи; слабку інфраструктуру телекомунікації, недостатню кваліфікацію й освіту службовців, правову неграмотність тощо. 

Сучасний Туркменистан, що будує свої відносини з зовнішнім світом винятково наодинці, постає сьогодні країною, до якої важко застосувати жодну з категорій раціональної політики, оскільки задекларовані керівництвом країни пріоритети не мають аналога у жодній зовнішньополітичній доктрині сусідніх держав та й держав світу. Соціально-політична і соціально-економічна ситуація в країні, як, втім, і її зовнішньополітичний курс, обумовлені характерними лише для окремих держав факторами. Головний з них - принцип авторитаризму в системі державної влади. Політичне життя в країні ґрунтується на діяльності лише однієї партії - Демократичної партії Туркменистану, очолюваної С. Ніязовим що є по суті колишньою комуністичною партією союзної республіки. Цілком природним є й те, що домінантну роль тут відіграють силові структури: КНБ (колишній КДБ), МВС та інші аналогічні організації. 

Туркменистан виходить з того, що головну воєнну небезпеку для країни становлять можливі локальні війни і збройні конфлікти в суміжних державах. При цьому в сфері забезпечення воєнной безпеки республіки можна видокреслить три основніх напрямки: каспійський, афганський та узбецький. Військово-політичний курс базується на принципі "позитивного нейтралітету", а власне: республіка не відноситься до жодної держави як до свого супротивника; не вступає в колективні блоки; не застосує свої збройні сили проти будь-якої держави, крім як для самооборони; не розміщає на своїй території іноземні війська; сприяє світовому співтовариству в запобіганні війні та збройним конфліктам.

12 грудня 1995 року Генеральна Асамблея ООН своєю спеціальною резолюцією закликала країни-члени ООН визнати і всіляко підтримувати нейтральний статус Туркменії. Це багато в чому полегшило процес державного будівництва в Туркменистані, а також дало змогу переглянути військову доктрину і вилучити з бюджету значну частину військових витрат, спрямовавши ці засоби на потреби економіки. Якщо