Трансформація ідентичності нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин

Нинишня політична реальність показує, що результатом неконтрольованого регіонального суперництва в Таджикистані стали трагічні наслідки, а громадянська війна точилася не на ідеологічному, а на міжрегіональному ґрунті. Хоча сьогодні можна говорити про відносну стабільність, однак цей спокій виражає тільки зовнішній бік ситуації. Насправді, міжрегіональні конфлікти перебувають у фазі консервації. Звертає на себе увагу, що Партія ісламського відродження Таджикистану (ПІВТ) - єдина легітимно існуюча ісламська партія в центральноазіатському регіоні - останнім часом піддається посиленому тиску з боку правлячого режиму. У той же час ситуація для ПІВТ складається вкрай несприятливо, оскільки існує побоювання, що молоді мусульмани можуть зробити вибір на користь "Хизб-ут-Тахрир" - забороненого руху, що завоював чималу популярність у простого населення простотою і дохідливістю своїх гасел і незважаючи, а, можливо, і завдяки постійним арештам своїх членів. Що стосується ареалу поширення, то необхідно зазначити, що рух "Хизб-ут-Тахрир" закріпівся в Центральній Азії, головним чином в Узбекистані, у середині 90-х рр. Основною діяльністю активістів руху є поширення листівок пропагандистського змісту, за що багато сотень "хизбутовців" уже опинилися за ґратами. Незважаючи на переслідування з боку влади ЦАР, ідеологія "Хизб-ут-Тахрир" поступово проникнула на південь Казахстану, але найбільшого розповсюдження вона набула в прикордонних з Узбекистаном областях Киргизії і Таджикистану, населених переважно етнічними узбеками.

Аналізуючи феномен ісламу в Туркменистані в загальнотеоретичному (формальному) плані, можна говорити, про те, що переважна кількість віруючих туркменів асоціюють себе з мусульманами-сунітами, які представляють ханафітський мазхаб. Згідно зі статистикою, близько 89% населення Туркменистану ідентифікують себе з ісламськими культурно-історичними традиціями. Але, незважаючи на статистичні дані, говорити про іслам в сучасному Туркменистану можна тільки в гіпотетичному плані, оскільки в країні сьогодні панує тільки одна релігія – “Туркменбашизм”, конституйована в його праці "Рухнама", що пронизує всі стратифікаційні рівні туркменського суспільства.

В останні роки в російській і західній пресі активно розробляється тема зростаючої загрози ісламського фундаменталізму в Центральній Азії і, зокрема, у Казахстані. Однак варто констатувати, що подібна інформація далека від тієї реальності, що склалася в Казахстані у сфері конфесійної політики. Говорячи про вплив ісламського фактора на економічний та інвестиційний клімат Казахстану, необхідно підкреслити, що немає жодних об'єктивних чи суб'єктивних причин для того, щоб вважати його несприятливим для великого іноземного бізнесу. Що ж стосується ідеологічної сторони проблеми, то, як показують дослідження, найбільш ефективним засобом боротьби з "ісламським тероризмом" є мирний і творчий діалог з мусульманськими країнами й авторитетними організаціями, а також активна і цілеспрямована роз'яснювальна робота на всіх рівнях. 

У шостому розділі “Внутрішні і зовнішні фактори становлення та самоідентифікації держав Центральної Азії” автор зосереджує свою увагу на проблемах загального аналізу економічних, природних, демографічних та інших ресурсів кожної із держав ЦАР, їх новітньої політичної морфології, а також окреслює перспективи міждержавних відносин та, особливо, економічного співробітництва України з країнами регіону.

Якщо розглядати проблему через призму загальної типології, то з найбільшим ступенем вірогідності можна окреслити казахську модель як моноцентричну політичну систему, вибудувану навколо сильної президентської вертикалі. Основу цій структури становлять наступні ознаки: 

-казахстанські "губернатори" - акими всіх рівнів призначаються президентом; 

-основні фінансові потоки країни розподіляються центром; 

-абсолютна більшість місцевих представницьких органів контролюється пропрезидентськими партіями.

Усе це дає змогу центральній владі, за рахунок так званого адміністративного ресурсу, контролювати і координувати основні внутрішньополітичні процеси. Моноцентричність системи концентрує політичну волю центральної влади, що дає можливість їй цілеспрямовано здійснювати реформи, у тому числі не завжди популярні. Традиційна політико-правова свідомість казахів, орієнтована на етатизм, стала структуроутворюючим фактором стійкості режиму Назарбаєва. За всієї авторитарності позиції влади, вона, за рідкісними винятками, діє не агресивно, шляхом консенсусних рішень і відносно ліберального стилю політичного керівництва. Правлячий режим зумів сформувати політичний ландшафт таким чином, що в Казахстані немає реальної альтернативи сьогоднішньому президенту, що могла б одержати відчутну підтримку населення цієї країни. В сучасному Казахстані немає сильної опозиції, немає сильних опозиційних ЗМІ, здатних впливати на масову свідомість, як, наприклад, в Україні чи Грузії. Що стосується еліти, то вона, залише сконсолідувалася навколо глави держави і відійшла (хоча б на час) від внутрішніх інтриг і скандалів. У своєму недавньому Посланні Назарбаєв прозоро окреслив найсерйознішу