Трансформація ідентичності нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин

Для розуміння технології політичного управління в Узбекистані доречним буде зауважити, що значний вплив на формування менталітету узбецької нації, її стереотипу соціально-психологічних відносин спричинила психологія махаллі (квартальної суб-групи), згідно з якою весь соціально-політичний простір чітко поділявся за дихотомічним принципом: на "своїх" - численних родичів, друзів і земляків, та "чужинців" - представників інших корпоративних груп, до яких необхідно ставитися з недовірою. Однак категорично стверджувати про це не видається можливим, оскільки кваліфікованих і репрезентативних соціометричних досліджень феноменології узбецького соціуму ніколи не проводилося. Можна тільки припустити, що в Узбекистані дійсно відбулася деяка інверсія родової самоідентифікації на махаллістську, але це, у принципі, мало що пояснює. Важлива риса махаллістського клану - не в якості, а в кількості об'єднаних з ним родин. Просто на місце однієї групи, де усі є прямими кровними родичами, прийшов кластер родин, також переплетений родинними зв'язками, однак не завжди прямими. Загалом інститут махаллі можна окреслити як дисперсну "велику" родину, об'єднану узами колективістської психології і круговою відповідальністю, з такими ж законами внутрішнього співжиття, як у численної кровноспорідненої традиційної родини. Позитивним виходом з "узбецького крейдового кола" може стати рішуча кадрова ротація, метою якої стане відновлення владної вертикалі на основі універсальних ліберально-демократичних цінностей. Проблема ускладнюється тим, що в нинишній ситуації змінити діючу владу еволюційним шляхом майже неможливо. 

Формально в Узбекистані існує необхідний комплекс інститутів, покликаних формувати умови для функціонування демократичної держави: парламент, Конституція, партії і навіть інститут омбудсмена. Однак у реальній практиці всі ці ознаки й атрибути цивілізованого соціального устрою являють собою не більш ніж сурогати, за допомогою яких влада глумиться не тільки над своїм народом, й над загальнолюдськими ідеалами, над міжнародною громадськістю, що змушена терпіти у своєму середовищі аморальний режим Каримова. Усі п'ять квазі-політичних партій, що брали участь у парламентських виборах наприкінці 2004 року, були лояльні президентові і владі Узбекистану. Поза виборчою інсценівкою виявилися партії "Бирлік" (лідер - Абдурахім Пулат, перебуває в еміграції США) та "Ерк" (Демократична партія, лідер якої - Мухаммад Саліх попросив політичного притулку ву Норвегії), яким не вдалося одержати реєстрацію.

З метою закріплення нової ідеології історичного становлення Узбекистану правлячий режим розпочав радикальну ревізію існуючих історичних доктрин. Для цього в масову свідомість імплантується системоутворюючий субстанціональний образ "великого предка", Аміра Темура" (узбецька версія написання імені Тимура-Тамерлана). Згідно з логікою творців нового міфу історико-культурної ґенези узбецької нації, відродження культу Аміра Темура слугує імплементації у повсякденну свідомість образу Каримова як прямого продовжувача історичної місії "великого предка".

Події останніх двох років, пов’язані з ескалацією протестних і терористичних актів (Ташкент, березень-квітень 2004 р.), мають стійку тенденцію до розширення. У березні 2005 року в місті Джизак близько 500 фермерів захопили відділення міліції і спалили дві міліцейські машини. Вони протестували проти рішення влади ліквідувати дрібні приватні земельні наділи і намагалися захистити місцевого опозиційного лідера Егамназара Шайманова. На початку травня зневірені фермери з Карши, які спробували провести акцію протесту в центрі Ташкента, були депортовані додому, де піддалися жорстоким репресіям. Згодом було розстрілянє цивільне населення в Андижані 13 травня 2005 року (за різними даними від рук армії загинуло від 200 до більше тисячі осіб цивільного населення), результат якого передбачуваний - цілком очевидно, що влада Каримова винесла собі смертельний вирок. Захід, що дотепер реагував на кричущі порушення ліберально-демократичних свобод в Узбекистані досить поблажливо, цього разу може оголосити режим Каримова нелегітимним і застосувати проти нього рішучі репресивні заходи.

У всякому разі, відмовивши міжнародним парламентським і правозахисним інститутам у проведенні незалежної експертизи "андижанскої трагедії", Каримов увійшов у "політичне піке". Тому підтвердженням стала його категорична вимога вивести американські військові бази з території країни протягом 180 днів і різкі заяви на адресу Заходу у відповідь на обвинувачення в жорстокості щодо цивільного населення. Тепер йому залишається тільки один шлях - аффілюватися з Китаєм і Росією, які виявляють готовність прийняти його у своє військово-політичне співтовариство, що може перерости в новий військово-політичний блок.

 

 

Вивчення та порівняльний аналіз широко кола джерел і документів, робіт українських та зарубіжних учених, дозволили сформулювати такі висновки: 

1.Нові держави Центральної Азії вийшли на світову арену в період корінної трансформації всієї багаторівневої архітектоніки системи міжнародних відносин. Через свій скромний економічний, матеріально-технічний і військовий потенціалу, жодна з цих держав не може претендувати на скільки-небудь значну роль у світовій політиці, навпаки, через своє геополітичне розташування, вони опинилися у сфері притягання таких силових центрів, як Росія, Китай, та США. 

Однак ця обставина аж ніяк не означає, що ННД Центральної Азії відведена лише пасивна роль у міжнародних відносинах: історія знає численні приклади того,