Трансформація ідентичності нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин

Якщо брати до уваги стратегічний аспект розвитку регіону в конструктивному напрямку, то коректніше було б окреслити його в як "контактну зону", що містить актуальні і латентні можливості культурної і цивілізаційної взаємодії різних культурних конструктів і систем ціннісних орієнтацій.

У країнах Центральної Азії існує чимало прихильників цивілізаційного розвитку, заснованого на західних демократичних принципах. У той же час тут є значна частина прибічників традиціоналізму, однією з фундаментальних основ якого є ісламські історико-культурні та цивілізаційні цінності. І від того, який напрямок оберуть країни регіону, чи, говорячи інакше, яку позицію в глобальному цивілізаційному протистоянні займуть країни Центральної Азії, багато в чому буде залежати і загальний вектор світового розвитку.

2. Враховуючи різношвидкісні для країн регіону характер і динаміку демографічного відтворення населення, а також певну умовність і недосконалість ліній міждержавних кордонів, встановлених у радянські часи без врахування реального співвідношення етнічних груп, то можна, причому, вже в недалекому майбутньому, спрогнозувати тут ескалацію міждержавної напруги, підігрітої, до того ж, ззовні. Враховуючи концентрацію різновекторних політичних і економічних сил та інтересів учасників "центральноазіатської інтриги", можна стверджувати, що існуюча сьогодні нетривка динамічна рівновага вірогідно порушиться, і що версія Збігнєва Бжезинського, який назвав регіон "центральноазіатськими Балканами", може стати трагічною реальністю.

Однак, всупереч його прогнозові, ймовірно все-таки, що події в регіоні можуть розвиватися і за іншими сценаріями. Або регіон увійде в простір нових глобальних ринків, з наступною реструктуризацією младодержавних соціально-економічних систем і з перетіканням реальної політичної влади в руки великих транснаціональних фінансово-промислових груп, або піде шляхом пошуку власних соціально-політичних і культурно-історичних ресурсів створення (реконструкції) стійкої геостратегічної транснаціональної цілісності. Перший сценарій дасть населенню регіону реальне відчуття певного добробуту і соціальну стабільність. Хоча при цьому воно перетвориться в досить пасивний об'єкт міжнародної політики, що відчує на собі політичний і економічний диктат великих фінансово-промислових груп. До цього треба додати, що при подібному розвиткові подій усі прагнення до поглиблення процесу відродження власної національної мови і культурної спадщини, як невід'ємних ознак і характерних складових статусу національної самоідентифікації, необхідно буде відкинути. Кон'юнктура глобального ринку передбачає культурну і мовну уніфікацію як єдино прийнятну форму комунікаційних зв'язків і інформаційно-конвенціонального взаємозабезпечення і координації між його суб'єктами. 

Що ж стосується сценарію, пов'язаного зі створенням нового регіонального утворення як геостратегічної цілісності, то його розвиток означає діаметрально протилежний викладеному вище, шлях національно-державного розвитку. Тут зринає силует ще одного геополітичного утворення - Великого Турану, контури якого, за винятком України, Бєларусі, республік Балтії і Закавказзя, накладаються на карту колишнього СРСР майже повністю.

Випереджаючи цілком можливі звинувачення в пропаганді неоімперських домагань гіпотетичного утворення Турану, підкреслимо, що мова йде винятково про цивілізаційний дискурс, а не про геополітичний і, тим більше, не про державний формат, які не збігаються. Це заперечує будь-які (навіть латентні) спроби перевести проблему на рівень міждержавних відносин, що здійснюються в інших (не співпадаючих з цивілізаційним дискурсом) вимірах і режимах.

3. У ниненшньому контексті по-іншому сприймається й зміст категорії "нація" щодо всіх національних утворень євразійського ареалу, в тому числі (чи насамперед ) росіян. Що б не говорили з цього приводу сьогоднішні націонал-радикали, факти свідчать на користь того, що домінантою російського народу завжди виступали не етнопсихологічні ознаки, а, передусім, державна ідеологія. 

Після розпаду радянської імперії енергія розпаду, за "правилом доміно" поширилася на національні окраїни Росії: Чечня, Дагестан, Татарстан, Башкортостан. У чергу "на вихід" уже вишикувалися Бурятія, Саха-Якутія, Калмикія, Тува, а також великі адміністративно-господарські регіони "єдиної і неподільної". Чи значить це, що відцентровий процес, що почався, став незворотним? Цього варіанту розвитку подій не можна заперечувати. Однак не можна виключати й того, що величезна біосоціальна маса етнічно лабільно самоідентифікованих народів суперрегіону (включаючи і тих, хто називає себе "росіянами"), перебуває сьогодні в стані тимчасової розгубленості перед альтернативою: або консолідуватися в єдину політичну націю, або стати об'єктом фінансово-економічних інтересів провідних гравців і топ-менеджерів глобальних ринків. Остання обставина - загроза неминучості дефрагментації - може стати для населення регіону каталізатором нової інтеграційної хвилі в напрямкові міжетнічного об'єднання.

Таким чином, можна говорити про те, що об'єктивні передумови та інтелектуальні ресурси для розвитку процесів у напрямкові створення єдиної політичної нації, здатної вистояти перед натиском глобальних ринків і неминучої етнічної уніфікації, поки ще далеко не вичерпані. Вибір історичного шляху розвитку для народів, що населяють євразійський субконтинент, розташований у діапазоні, який можна окреслити як ілюзія реальності - чи як реальність ілюзії. Залежності від того, яка модель