+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
60
Мова:
Українська
justify;">Оскільки кожна культура, якщо розглядати її з формально-методологічних позицій, постає структурованим семіотичним полем, знаково-семіотичними конструкціями, процес їхнього позитивного сприйняття суспільством набуває нормативно-обов'язкового сенсу і значення. В іншому випадку виникає маргіналізація як окремих індивідів, так і окремих станових чи соціальних груп, які з тих чи інших причин не сприймають соціальні постулати як спільні для всіх, тобто як суспільні усталеності. Відомо, що семантичне й аксіологічне наповнення цих усталень визначається історико-еволюційним розвитком соціально-культурних конвенцій, вироблених практичним досвідом і власними традиціями даного історико- і соціокультурного утворення і найважливішою умовою для виникнення існуючої спільноти. Тут доречно буде відзначити, що семантичний простір соціуму і його культури складають не лише вербальні знаки, але повний спектр виразних засобів, прийнятих і зафіксованих у конституційні конструкції, що визначають національно-психологічні й історико-культурні особливості даного суспільства і даної культури і, у травестованій формі, можуть виявляти себе деякими "особливостями національного полювання" чи "особливостями національної риболовлі".
Таким чином, вирішальна ланка господарського, економічного чи управлінського механізму знаходиться в сфері творчих інформаційно-інтелектуальних процесів на мікрорівні. Отже, керувати - значить керувати інформаційно-цільовими потоками як системоутворюючим фактором у структурах діяльності всіх масштабів і рівнів.
Ілюстрацією тези про зростаюче значення інформаційного простору, в якому точаться перманентні війни (особливо, на пострадянському просторі, що залишається багато в чому спільним для Нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу) можуть стати взаємини Грузії з Росією після укладення нової двосторонньої військової угоди між США і Грузією, що викликало негативну реакцію Москви. В авангарді ситуативно виниклих "вербальних воєнних дій" виступили російські інформаційні агентства.
Побудова громадянського суспільства передбачає транспарентні відносини між усіма соціальними і політичними стратами населення країни як однієї з імперативних умов існування демократії. Ця засада ініціює творчі дії з боку широких кіл громадськості країни, створює між ними і владою атмосферу взаємної довіри й ефективної підтримки при здійсненні тих чи інших проектів, що визначають стратегію національного розвитку в її тісній кореспонденції зі світовими.
У п’ятому розділі “Ісламський фактор в політичному просторі нових незалежних держав Центральної Азії” досліджуються такі проблеми: іслам і сучасні трансформації в релігійній сфері життя народів центральноазіатського регіону; загрози політичного ісламу в Узбекистані; іслам у політичному житті Таджикистану, Туркменистану, Киргизстану і Казахстану; політичний іслам і бізнес в Південному Казахстані.
На рубежі нового тисячоліття релігійний екстремізм (тероризм), поряд з наркобізнесом, торгівлею зброєю і міжнародною корупцією стає одним з найбільш істотних факторів "криміналізації міжнародних відносин". На відміну від попереднього періоду, коли релігійний екстремізм (тероризм) локалізувався усередині християнських конфесій (ЕТА - Іспанія, РАІ - Північна Ірландія), особливість сучасного полягає в зсуві проблемного центру в регіони Близького Сходу, Південної Азії, Південного і Північного Кавказу та Центральної Азії. Сьогодні релігійний екстремізм (тероризм) має досить чіткі геостратегічні координати, локалізувавши в регіонах, які мають пряме чи непряме відношення до тих держав, що прийнято асоціювати з ісламом.
Визначаючи загальні принципи підходу до аналізу соціально-економічної і політико-конфесіональної ситуації в центральноазіатському регіоні, доходимо висновку, що розгляд релігійного, у даному випадку ісламського, екстремізму необхідно здійснювати в контексті системної соціально-правової та економічної кризи, що вразила південні регіони Центральної Азії. І тільки після цього аналізувати внутріісламські течії, що культивуються тут і виступають чутливими індикаторами наростання соціально-політичної напруги.
Ґенеза ісламського радикалізму в Узбекистані сягає кінця 80-х років минулого століття. У появі і становленні організацій такого спрямування чимале значення відіграв зовнішній фактор: привнесені ззовні ідеї і засоби їх реалізації. Аналізуючи дані про діяльність ісламських рухів в Узбекистані, варто підкреслити, що акцентувати на масовому характері поширення ваххабізму в його класичних формах у країнах Центральної Азії було б не об’єктивно: занадто багато вимог ал-Ваххаба є малоприйнятними для населення країн регіону, що уособлює себе з ісламом. При цьому принципово важливу роль відіграє географічний, чи етнорегіональний фактор. Масова пауперизація значної частини населення і різке розшарування людей за соціальною і, насамперед, майновою ознакою властиве і для Киргизії, і для Узбекистану, і для Таджикистану. Саме цей фактор визначає політичне і соціально-економічне тло, на якому в 90-х роках почалося релігійне відродження як спосіб і форма неприйняття політики влади.
Демографічний, ресурсний і, головне, політичний потенціал ісламського світу значний, а його ідеологи дадалі рішуче заявляють про необхідність надати належний цьому потенціалові політичний, економічний і територіальний статус. Необхідно, щоправда, обумовити один принциповий момент: іслам як віросповідання і, за власне ісламським самовизначенням, "спосіб життя" - явище того ж конфесійного порядку, що й будь-яка інша зі світових релігій, тобто природне і нормальне. Інша справа, не власне іслам, а ті його радикальні і перетворені форми, що трансформують релігію в політичний інструмент експансії і силового досягнення панування. А, з огляду на процес переформатування світової політики і її основних акторів у напрямкові - від держав - до ФПГ, можна, з великою мірою вірогідності, припустити, що в більшості випадків у сучасній геополітичній ситуації в такого радикального політичного (і, нерідко, терористичного) ісламу виявляються аж ніяк не ісламські хазяї.
Варто підкреслити, що конфесійна ситуація в кожній з пострадянських держав ЦАР різна, і тому оцінювати про можливість консолідації тієї чи іншої місцевої релігійної опозиції з "південною загрозою" необхідно досить диференційовано. Одним з найбільш цікавих у цьому сенсі регіонів Таджикистану