Трансформація ідентичності нових незалежних держав Центральної Азії в системі сучасних міжнародних відносин

-ігнорування фактора формування масового стану власників і значного за своїми економічними і політичними параметрами середнього класу;

-непослідовне і часто явно кон'юнктурно-вибіркове ставлення до проведених лідерами регіону політичних перетворень, насамперед до реформ з формування демократичної правової держави, що обслуговує, інтереси національних еліт;

-орієнтація на окремих політичних лідерів (глав держав), а не на конкретні політичні організації, як найбільш надійну базу руху до демократичного суспільства;

-хибна орієнтація при здійсненні практики надання грантів, що надаються західними фондами і міжнародними організаціями з метою сприяння формуванню громадянського суспільства і демократизації політичного життя;

-необгрунтовано надмірна увага до проблеми міжнародного тероризму після подій 11 вересня 2001 року в зовнішній політиці країн регіону, що дало можливість правлячим елітам використовувати антитерористичну риторику при жорстких репресивних діях проти внутрішньої опозиції.

Розширення присутності США в центральноазіатському регіоні є сьогодні фактом безперечним. Настільки ж безперечним є також і те, що одночасно в державах регіону відбулося посилення авторитарного тиску політичних режимів на опозицію. 

Що стосується економічної складової процесу виходу національних економік країн ЦАР із системної кризи, то без формування середнього класу, неодмінними умовами повноцінного існування якого є дотримання громадянських прав, правова реформа і налагоджені механізми взаємної відповідальності влади і суспільства, то поки що вони перебувають в доембріональному стані.

Очевидно, для оздоровлення соціально-політичної й економічної атмосфери в регіонах країнам Заходу необхідно сфокусувати свою увагу і зусилля не винятково на розробці нафтових і газових родовищ, що дають швидкі дивіденди, а на формуванні тривких умов, для розбудови громадянського суспільства і незалежних правових інститутів – базових передумов стабільності. Вцьому сенсі країнам Заходу необхідно було б внести значену корекцію підходів до окремих аспектів політичних реформ, проведених у країнах регіону. Особливо стосовно внутрінаціональних політичних процесів, коли правляча еліта стверджує про свою безальтернативність при здійсненні комплексу заходів на перехідному етапі становлення громадянських суспільств у регіонах і пролонгує свою безроздільну владу на невизначені терміни, тим самим гальмуючи потенційні можливості суспільства на самостійний вибір варіантів демократичного розвитку. 

В цьому сенсі більш активніша участь західноєвропейських структур і міжнародних організацій у справі розвитку демократичних реформ могла б позитивно вплинути на розвиток ситуації в ЦАР, оскільки внутрішній потенціал для повноцінного розвитку, в умовах жорсткого контролю з боку влади, вичерпався. 

У динамічних процесах глобалізації світової економіки особливого значення для країн центральноазіатського регіону набуває інтеграційна політика. Сьогодні очевидно, що глобалізація несе в собі серйозні негативні наслідки для економічно слаборозвинутих держав. На думку деяких керівників країн регіону, наприклад, президента Назарбаєва, економічна інтеграція пострадянських держав могла б нейтралізувати чи, принаймні, послабити ці негативні наслідки. Економічно слабкі пострадянські держави, вважає Назарбаєв, повинні поєднувати свої зусилля, створюючи економічні союзи, відкриваючи свої ринки. 

Інтеграційний вплив регіональних об'єднань у рамках СНД, в яких активно беруть участь ННД Центральної Азії, нехай слабко, але все-таки протистоїть загальним дезінтеграційним тенденціям, причини яких виникають із самого характеру сучасного світового ринку. Це дає можливість послабити деформацію відтворювального процесу в країнах регіону і пом'якшити для них негативні економічні та соціальні наслідки такої деформації.

У 1992 році країни Центральної Азії приєдналися до Організації економічного співробітництва (англ. абревіатура ЕКО), що була заснована Туреччиною, Іраном і Пакистаном (Тегеран, листопад 1992 р.). Ці країни мають потребу в додаткових ринках збуту своїх товарів, і з цього погляду співробітництво з пострадянськими республіками є для них перспективним. Пріоритетними в ЕКО є такі сфери співробітництва, як транспорт і комунікації, торгівля й енергетика. Не всі країни Центральної Азії демонструють однакову зацікавленість у роботі ЕКО. Казахстан і Туркменистан виявляють значну активність, оскільки орієнтуються на розробку і реалізацію спільних проектів щодо енергетики і транспорту. Після ослаблення внутрішньополітичної напруженості в Азербайджані і Таджикистані, діяльність цих країн в ЕКО також стала актинішою, чого не можна сказати про Узбекистан і Киргизстан. 

В останні десятиліття ТНК уже стали фактичними суб'єктами міжнародних відносин і відіграють помітну роль не тільки у сфері міжнародних економічних відносин, а реально діють на міжнародній арені фактично на рівних з національними державами. Нерідко їх навіть називають "віртуальними державами". Цілком природно, що створені на постродянському просторі нові незалежні держави, у тому числі й країни Центральної Азії з їх колосальними природними ресурсами, виявилися у фокусі уваги ТНК. Треба підкреслити, що проникнення ТНК у регіон стало результатом не тільки природного прагнення міжнародних корпорацій поширити сферу своєї діяльності на багаті сировинними ресурсами нові незалежні держави з метою одержання додаткових прибутків, а й наслідком взаємного і цілеспрямованого руху держав регіону і транснаціональних корпорацій назустріч один одному. Здобувши незалежність, центральноазіатські держави, особливо Казахстан, Туркменистан та Узбекистан, спрямовали зусилля на залучення іноземного капіталу для розвитку своєї економіки і, насамперед, у ті галузі народного господарства, що були здатні забезпечити швидку валютну віддачу (нафтогазові ресурси, золотодобування). Зацікавлені в інвестиціях держави регіону стали більше займатися проблемою створення сприятливого інвестиційного клімату у своїх країнах, зокрема, розробкою відповідно вимогам ринкової економіки нормативно-правової бази.

Судячи з обсягів залученних інвестицій, з усіх п'яти країн Центральної Азії найкращий інвестиційний клімат створений у Казахстані (більш $30 млрд.), де був прийнятий пакет законів про