Трансформація зайнятості і проблеми соціалізації ринку праці в перехідній економіці

В роботі доведено, що фактором і результатом соціалізації ринку праці, формування продуктивної та ефективної зайнятості є підвищення якості трудового потенціалу, яке забезпечує: відповідність робочої сили тенденціям науково-технічного прогресу і становлення інформаційного суспільства; зростання продуктивності праці і доходів працівників, у першу чергу когнітаріату; всебічний розвиток особистості і посилення внутрішніх мотиваційних механізмів у процесі праці. Об'єктивною детермінантою неперервного розвитку трудового потенціалу дисертант вважає процеси інтелектуалізації праці та інформатизації економіки, альтернативи яким в умовах глобалізації немає. Ці процеси характеризуються зростанням частки працівників, основним змістом праці яких є творча діяльність, та використанням інформаційних ресурсів (знань, інформації) у всіх видах діяльності. Автор виходить з того, що розробка стратегічних напрямків розвитку трудового потенціалу повинна враховувати оцінку його на сучасному етапі. Для цього в роботі виділено фактори впливу на структуру і якість робочої сили в перехідному періоді і фактори визначального довгострокового впливу. Серед першої групи факторів визначальними є соціально-економічні та організаційно-технологічні, які, з одного боку, зумовили процеси деградації робочої сили, а з другого – стимулювали попит на висококваліфіковану працю та ринкові професії, що призвело до структурної невідповідності її пропозиції і попиту на ринку праці. Розглянуто причини деградації робочої сили.

Факторами довгострокового впливу на розвиток трудового потенціалу автором визначені: стабільна і ефективна ринкова економіка, розширення сфери застосування інтелектуальної, висококваліфікованої праці, зміни в характері і змісті праці, сучасна система професійної освіти. Обґрунтовано, що напрями розвитку трудового потенціалу на окремих етапах повинні спиратися на систему індикаторів робочої сили, які визначають рівень її розвитку та умови формування, що поступово повинні наближатися до Європейських стандартів. Дисертант вважає, що на етапі економічного пожвавлення і переходу до стабільного зростання в Україні подолання негативних тенденцій у розвитку трудового потенціалу повинно здійснюватися на основі покращення індикаторів, які обумовлюють його розвиток (зайнятість, доходи, фінансування галузей соціально-культурного комплексу та ін.).

Стратегічний розвиток трудового потенціалу країни, як доведено у роботі, повинен спиратися на науково обґрунтовану Концепцію, підходи до розробки якої викладені автором.

У роботі обґрунтовано, що модель соціально орієнтованого ринку праці характеризується наявністю потужного середнього класу, який формується завдяки високим доходам від трудової, підприємницької діяльності, технологічної ренти від

інноваційної, творчої праці, володіння власністю, що забезпечує його представникам високі стандарти життєвого рівня. З'ясовано, що за період реформ в Україні відбулися значні соціальні зрушення, які виявилися в різкому розшаруванні населення за доходами, вимиванні середнього класу і практичній його відсутності як фактора впливу на соціально-економічні процеси.

Віддаючи пріоритет розв'язанню проблеми бідності, Стратегія якої розроблена і затверджена Урядом України, дисертант доводить необхідність створення умов для формування потужного середнього класу, наявність якого позитивно позначиться на рівні життя бідних і соціально вразливих верств населення. Середній клас визначається автором як велика соціальна група, представники якої мають приблизно однакову психологічну самоідентифікацію, зумовлену рівнем особистих доходів, який забезпечує високі життєві стандарти. В роботі доведено, що прийняті у світовій практиці такі ознаки середнього класу, як високі доходи і висока якість життя, високий рівень освіти і культури, професіоналізм, соціальний статус, довгострокові стратегії зростання добробуту, розвинута трудова етика, переважаюча нематеріальна мотивація, не можуть бути застосовані до тієї незначної частини населення України (10-15% за різними оцінками), яке складає середній клас.

Оцінка масштабів середнього класу, динаміки і напрямів його формування ускладнюється недостатньою теоретичною розробкою проблеми, відсутністю методичних підходів стосовно віднесення певних прошарків населення до середнього класу, достовірної статистики з цих питань, обґрунтованої системи оціночних показників. Так, не розроблено в методичному плані одне з основних питань: визначення рівнів доходів, які забезпечують стандарти якості життя середнього класу. Недосконалість української статистики, зокрема стосовно доходів населення, не дозволяє використовувати існуючі методики стратифікації суспільства і відбиває протиріччя сучасної економіки.

Становлення і розвиток середнього класу в Україні необхідно розглядати в широкому контексті соціально-економічних перетворень як наслідок створення ринкової моделі соціальної політики. З цією метою необхідно розробити Концепцію Української соціальної держави та Програму становлення середнього класу, яка передбачала б стратегію, можливості та етапи реалізації на тривалу перспективу (20-30 років). Це пов'язано з тим, що в період 2002-2010 рр. поетапно буде реалізовуватися стратегія подолання бідності