Удосконалення організації праці в соціальній сфері України (професорсько-викладацький склад) на прикладі Харківського національного економічного університету

За наявності достатнього рівня знань і професійної підготовки людських ресурсів в державному секторі, а також широкого спектра пільг і преференцій, значних обсягів фінансового й матеріального забезпечення стимулювання праці, передбачених законодавством України, проблема мотивації викладачів і працівників вищих навчальних закладів до ефективної діяльності, безперервного набуття нових прогресивних знань та їх практичного застосування залишається не вирішеною. Основною причиною недостатньої вмотивованості людських ресурсів у системі освіти є відсутність цілеспрямованого, чітко структурованого мотиваційного механізму розвитку людського капіталу, що базується на всебічному вимірюванні цілей і результатів діяльності, визначенні ступеня участі кожного працівника в даному процесі й адекватному результатам праці задоволенні його потреб і реалізації мотивів.

Одним з перших проблему мотивації трудової діяльності з економічної позиції вивчав Адам Сміт. На його концепцію “економічної людини” значний вплив справило спостереження за надто суворими реаліями тогочасної дійсності. Коли більшість людей боролася за виживання, цілком виправданим був висновок, якого дійшов А. Сміт: “людина завжди, коли матиме таку можливість, намагатиметься поліпшити свій економічний стан”. Отже, головним мотивом діяльності людини, на думку А. Сміта, є економічний інтерес, потяг до максимальної економічної вигоди, природне бажання поліпшити свій добробут. Погляди А. Сміта на головні рушійні сили економічного розвитку суспільства використані в більшості теорій мотивації трудової діяльності. Однак Адам Сміт із цілком зрозумілих історичних причин не сформував системних уявлень про природу таких мотивів, їх виникнення та дію. Мотивом вважається все те, що спонукає людину до діяльності (активності) і заради чого ця діяльність здійснюється. Мотивація ж являє собою комплекс внутрішніх чинників, які зумовлюють і спрямовують діяльність людини, колективу, окремої соціальної групи або суспільства на досягнення усвідомленої мети .

Суттєвий внесок у створення та розвиток теорій мотивації зробили українські вчені. Так, М. Вольський уважав за необхідне поліпшувати фізичні, моральні й інтелектуальні умови існування людини. Г. Цехановецький не поділяв оптимістичної думки Адама Сміта, що людина як “економічна особа” завжди намагається поліпшити свій добробут власними силами. На його думку, багато хто прагне це зробити передусім за рахунок інших. М. Туган-Барановський одним з перших у світі розробив чітку класифікацію потреб, виділивши п’ять їхніх груп: 1) фізіологічні; 2) статеві; 3) симптоматичні інстинкти та потреби; 4) альтруїстичні; 5) потреби практичного характеру. Він особливого значення надавав психологічним почуттям, трудовим традиціям, моральним і релігійним поглядам, а також одним з перших наголошував на значущості духовності в розвитку економіки.

У другій половині ХХ ст. дослідження проблем розвитку соціально-трудових відносин у цілому та мотивації праці зокрема тісно пов’язані з науковими розробками, у яких фокусувалася увага на питаннях формування і використання трудового потенціалу.

Історично географія їх вивчення формувалася представниками різних наукових напрямків і шкіл (в Україні – переважно Київської, Львівської, Харківської, у Росії – Московської, Петербурзької, Новосибірської, у Польщі – Варшавської, Краківської, Люблінської).

Початок нового століття окреслив нові вимоги до вивчення проблеми мотивації праці. Це пояснюється широкомасштабними змінами в системі організації праці в умовах переходу до економіки знань, появою нетрадиційних поглядів на суть концепцій праці. Так, у теперішній час викликає неабиякий інтерес концепція ефективності праці Б. М. Генкіна, згідно з якою пропонується розрізняти три визначальні компоненти діяльності людини – регламентовану (α-працю), творчу (β-працю), духовну (γ-працю)  . Автором доводиться теорема, згідно з якою при незмінній або зменшуваній тривалості робочого дня і року ріст особистого споживання матеріальних благ є можливий лише за рахунок результатів β-праці, спрямованої на збільшення обсягів видобувних природних ресурсів і (або) підвищення ефективності їх використання. Зростання обсягів продукції за рахунок β-праці є можливим при незмінних або й менших затратах робочого часу та його інтенсивності. Щодо α-праці, то її результати (зокрема, обсяг продукції) можуть покращуватися лише при збільшенні чисельності працівників, тривалості часу праці та його інтенсивності. Отже, автор доводить, що власне β-праця забезпечує зростання національного доходу та відповідно підвищення рівня життя населення.

У середовищі українських учених своєрідний орієнтир на β-працю робиться в дослідженнях О. А. Грішнової, А. М. Колота, М. В. Семикіної, Л. К. Семів та багатьох інших.

У частині організаційних аспектів підвищення мотивації праці привертають увагу дослідження німецьких учених, якими проробляється питання скорочення норм робочого часу. Так, детальний аналіз можливостей повернення суспільства до класичної повної зайнятості наштовхує вчених до думки про створення “суспільства трьох часів”: найманої праці, власної праці та громадської праці або ж навіть “п’яти видів праці”: найманої, власної, громадської, суспільної, освітньої. Зазначеному “портфелю праці” протиставляється “портфель з доходом”, який завдяки суспільній праці, кращим можливостям отримати освіту та взаємодопомозі громадян може значно скоротити їхні видатки і зробити людей менш залежними від найманої праці. Звісно, що використання такого зарубіжного досвіду в Україні має проводитися з урахуванням власних умов.

Трудова мотивація є однією зі складових управління та полягає в усвідомленому й цілеспрямованому спонуканні працівника до праці через постійний вплив на його потреби, інтереси та цілі. Оскільки в основі трудової діяльності людей – їх потреби та інтереси, визначальними серед яких є матеріальні, вироблення у людини тривалих мотивів до праці передбачає вплив на розвиток її потреб, особистого інтересу та сприяння розкриттю її творчих здібностей. Виділяють такі основні види трудової мотивації: матеріальну,