Удосконалення планування, підвищення ефективності виробництва, маркетингових заходів на ПП “Експотрейд”-“Високопілля”

З бункера відстійника зерно сипиться в вальцовані станки, з них воно іде в розсіювачі (шкафного типу) з розсіювача в ситовіючу машину, з них сипиться в вимольні машини, а потім в склади бункера, а потім роблять контроль готової продукції.

Борошно після контролю пневмотранспортером подається в бункера оперативні. Оперативні бункера є також накопичу вальними бункерами для безтарного зберігання, а також відпускання борошна на автомобілі-борошновози. 

Борошно всіх ґатунків поступає з бункера через вібророзгрузчик, потім в конвеєр винтовий реверсивний, яким подається в ваговибойні апарати. Затарювання муки виробляється в мішки поліпропіленові одноразового використання. Зберігання мішків знаходиться в окремому складі. 

Зашивка повних мішків проходить через мішкозашивочні машини з подаючим транспортером. Контроль ваги мішка проходе на платформених вісах та подаючим транспортером а потім теліжкою з підйомними вилами транспортують в тарний склад борошна.

Для виробництва борошна використовується таке обладнання.

Виробничий потенціал хлібопереробного заводу характеризується сукупністю діючих основних фондів метріального засобів і трудових ресурсів. Головною складовою частиною виробничого потенціалу є виробниче обладнання.

1.Конвеєр У 9 – УКБ – 40 – зерно передається з автомобілів в норії.

2.Сепаратор БМС – 6 – груба очистка зерна від мусору.

3.Камневідборочну машину РЗ – БКТ – 100 – очистка від (камнів, грудок, землі).

4.Машина мокрого шулушіння А 1 – БМШ – зволожується, здирається оболочка.

5.Винтовий конвеєр У 1 – БКВ – 25 – 25.

6.Вісова регульовка зерна УЗР – 1.

7.Вальцовий станок марки А 1 – В 3 – 34.

8.Розсіви шкафного типу ЗРШ – 4 – 4 м.

9.Ситовіючі машини А1 – БВГ.

 

 

 

Радикальні зміни системи керування економікою, яка переходить до ринкових відносин – одне з головних напрямків реформ, які відбуваються в Україні. особливого значення ця проблема набуває на рівні підприємства, стан якого в ринковій економіці істотно змінюється. Підприємство стає об’єктом товарно-грошових відносин тільки у тому випадку, коли воно має економічну самостійність та повністю несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності. Для забезпечення високої ефективності роботи, конкурентоспроможності та стабільності стану на ринку підприємство повинне сформулювати відповідну цим параметрам структуру керування.

 В ринковій економіці підприємство самостійно приймає рішення, формує мету та задачі діяльності, розробляє стратегію і політику свого розвитку, знаходить необхідні для реалізації своєї стратегії засоби, проводить набір кваліфікованих робітників та організовує курси по підвищенню їх кваліфікації, закуповує обладнання і матеріали, вирішує багато структурних питань, таких як створення, ліквідація, реорганізація та зміна організаційної структури керування та ін.

Таким чином підприємство набуває самостійності, що характерне для роботи в умовах ринкової економіки. при цьому керівник повинен розширити сферу керування та самокерування, збільшити об’єми своєї праці.

У порівнянні з централізованою командно-адміністративною економікою, керування підприємством в умовах ринкової економіки значно погіршилось. Це пов’язано з розширенням його прав та відповідальності, а також з необхідністю більш гнучкої адаптації до змін у зовнішньому середовищі. Створюються нові мета і задачі, які самостійному вирішенню підприємства не підлягали, налагоджуються нові господарські зв’язки, формуються ринкові механізми керування. Усі ці проблеми не можуть бути розв’язані без сучасного професійного керування.

В процес керування входять виконання функцій планування, організації, координації і мотивації, виконання яких забезпечить умови для продуктивності та ефективності праці робітників та отримання результатів, які відповідають меті.

*Планування – це стадія процесу керування, на якій встановлюється мета діяльності, необхідні для цього засоби, а також розробляються заходи, які дозволяють успішно функціонувати підприємству в даних умовах.

*Організація – друга стадія розвитку керування, завданням якої є формування структури організації, а також забезпечення усім необхідним для її нормальної праці – персоналом, матеріалами, устаткуванням, грошовими засобами та ін.

*Мотивація – це діяльність, направлена на активізацію людей, які працюють в організації і стимулювання їх ефективної роботи для виконання мети, поставленої перед організацією.

*Контроль – це клерувальна діяльність, завданням якої є кількісна та якісна оцінка та облік результатів праці підприємства.

У процесі управлінської діяльності використовуються багато різних способів, підходів та прийомів, які дозволяють впорядкувати, ціле спрямувати та ефективно організовувати виконання функцій управління, етапів та операцій, необхідних для прийняття рішень. В сукупності вони виступають як методи управління, під якими розуміються способи здійснення управлінської діяльності.

Методи організації спільної діяльності людей розділяють на три групи:

1.Адміністративні.

2.Економічні.

3.Соціально – психологічні.

Вони впливають на мотиви поведінки, інтереси та потреби людей.

*Адміністративні базуються на об’єктивних законах організації спільної діяльності та управління нею, на природних потребах людей під час взаємодії між собою. Мета : впорядкування функцій управління, обов’язків та прав працівників, регламентація їх діяльності. Адміністративні методи здійснюють в формі договорів, приказів, розпоряджень.

*Економічні методи впливають на майнові інтереси. Вони стимулюють діяльність підприємства по задоволенню інтересів суспільства (системи податків, банківських закладів) та являються мотивуючим фактором для персоналу (заробітна плата, премії, нагородження).

*Соціально – психологічні зводяться до